Бюджетна система України її проблема
Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія грошів. Проте наслідки такого кроку дуже негативні і загальновідомі: розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій, розкручується спіраль цін - заробітна плата і заощадження населення знецінюється.
Даний засіб дає ефекти в короткостроковому періоді , надалі все повертається в старе положення тільки в збільшеному стані. Тому метод державних позик є більш предпочтительным, проте так саме не варто забувати про його хиби.
Головною хибою державних позик є ріст державного боргу, а його припадає виплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній, а так саме на короткостроковий "до одного року", середньостроковий "від одного року до п'ятьох років" і довгостроковий "понад п'ятьох років". Найбільше важкими є короткострокові борги. По ним незабаром припадає виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов’язано з виплатою відсотків на відсотки.
Найбільше кращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею бюджету, при розумної видаткової політики. Ідея полягає в такому : за допомогою податкової системи необхідно створити сприятливі умови для виробничого росту. Цього можна домогтися знизивши і зробивши гнучкими податкові ставки. Теоретично це добре пояснює подана крива :
Зміст полягає в тому, що одну і туж суму податків можна збирати при більш низькій ставці. Зростання виробництва викликає збільшення добробуту людей, що у свою чергу зменшить їхні потреби в соціальному захисті, а отже знизяться і витрати держави. З іншої сторони за рахунок зростання виробництва відбудеться ріст надходження в бюджет, тобто збільшення по бюджетній частині(фінансових можливостей держави).
У даного засобу є одна хиба - це його инерционность, тобто його результати можуть проявитися тільки в середньостроковому і довгостроковому періоді. Він недієздатний дати сиюминутную вигоду, вирішити політичні задачі в короткостроковому періоді.
ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВПринцип збалансованості місцевих бюджетів завжди мав велике значення. Він відображається в багатьох правових документах.
Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в ос¬новному затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що дер¬жавні органи створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто рівновага. Передача обов'язків і відповідаль¬ності місцевим органам влади має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються правами та компетенціями на ви¬користання джерел доходів. Ці компетенції можуть визначатися по-різно¬му - від прав на використання ресурсів до нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для покриття обо¬в'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх викорис¬тання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів змен¬шить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не оз¬начає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю. Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповід¬ний рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в доходній частині.
Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою си¬туацією та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держа¬ви. Частково з такими думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. Цю ситуацію не можна вважати за правильну. В багатьох випад¬ках намір самостійності місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи також теоретично визнану регіональну са¬мостійність територіального планування.
В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіо¬нами та урядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємо¬відносин на можливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У ситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмо¬витися від деяких програм з метою збалансування бюджету держави. По¬стає ряд питань. Чи повинні міоцені органи влади у відповідь на такі об¬меження також призупинити діяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має фінансуватися місцева сфера послуг" Чи нові обов'язки ма¬ють передаватися від уряду місцевим органам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою у вигляді дотації або нових джерел доходів? До якого рівня уряд має втручатися у розбіжності, які виникають з непра¬вильного закріплення компетенцій у галузі видатків і з різного податково¬го потенціалу?