Валютно-розрахункові операції комерційних банків

Міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами.

Один з головних чинників, забезпечують можливість застосування міжнародних (регіональних) валют, - це утворення і функціонування міжнародних (регіональних) валютних союзів. Основними ознаками таких міжнародних формувань є:

Рис. 1.1. Класифікація валют[10,304]

1)введення системи твердих валютних курсів;

2)зобов’язання країн-учасниць підтримувати повну взаємну конвертованість своїх валют;

3)погодження внутрішньої і зовнішньої економічної політики;

4)координація політики регулювання грошової маси та обсягів грошової маси.

На перший погляд здається, що входження будь-якої країни у валютні союзи пов’язано з певними обмеженнями у самостійності розвитку валютного ринку. Однак, як засвідчує світовий досвід, таке обмеження не є деструктивним. Навпаки, воно посилює конкурентні переваги деяких країн, сприяє їх економічному розвитку. Наприклад, сьогодні найбільш поширені два валюти – СДР і євро.

Різні форми світогосподарських зв’язків – торгівля товарами та послугами, виробниче та науково-технічне співробітництво, міграція робочої сили та розвиток світового туризму, рух позичкового капіталу та інвестицій – формують міжнародний попит і відповідні пропозиції щодо тієї чи іншої національної валюти.

Щодо валютних запасів країни розрізняють резервну валюту. Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, у якій центральні банки інших держав накопичують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків за зовнішньоторговельними операціями та іноземними інвестиціями. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, широко використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи. Так, в ролі резервної валюти використовують долар США, японську єну, фунт стерлінгів.

Для того, щоб валюта набула статусу резервної, необхідно, щоб країна-емітент займала одне з головних місць у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мала розвинуту мережу кредитно-банківських установ на власній території та за кордоном, вільну конвертованість валюти, а також впроваджувала її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

За режимом використання валюти поділяються на:

конвертовані;

неконвертовані.

Конвертованість національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і навпаки.

Таким чином, неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обмінювати на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввезення та вивезення жорстко обмежується. У свою чергу конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться та ввозяться через кордон.

Конвертованість передбачає відкритість економіки, лібералізацію зовнішньої торгівлі, вільну міграцію капіталу, тобто вона притаманна саме ринковій економіці. Для адміністративно-командної економіки конвертованість є чужим явищем.Конвертованість національної валюти за поточними операціями є однією з основних статутних вимог Міжнародного валютного фонду (МВФ) для його членів (стаття VІІІ Статуту МВФ). Україна оголосила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості у 1997 році.