Альтернативна санація

Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоров­ленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та збере­ження підприємства-боржника вони отримають повніше задоволен­ня своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках да­ного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) тощо.У даному контексті в науковій літературі з питань санації об­ґрунтовується така форма реструктуризації пасивів підприємства, як «конверсія боргу у власність». Суть її полягає в тім, що підприємст­ва-боржники стимулюють великих кредиторів, зокрема обслугову­ючий банк, придбати корпоративні права в обмін на боргові вимоги. У результаті даної операції боржник досягає подвійної мети:

1) підвищується ринковий курс корпоративних прав, оскільки відбувається їх додаткова закупівля;

2) поліпшується структура балансу, оскільки співвідношення власних та позикових коштів змінюється в позитивному для підпри­ємства напрямку.

Характерною для Східної Європи є ситуація, коли законодавці цих країн не дозволяють кредиторам списувати борги своїх борж­ників. Нестягнення цих сум призводить, як правило, до збільшення різного роду об'єктів оподаткування. Так, згідно зі статтею 12 Зако­ну України «Про податок на прибуток підприємств» платники подат­ків мають право зменшувати суму оподатковуваного доходу звітно­го періоду на вартість відвантажених товарів у разі, коли покупець таких товарів затримує без погодження з платником податку оплату їхньої вартості. Проте це зменшення здійснюється тільки тоді, коли кредитор звернувся із заявою до арбітражного суду про стягнення заборгованості з боржника або про визнання його банкрутом, а та­кож коли на подання кредитора нотаріус учинив виконавчий напис про стягнення боргу з дебітора чи стягнення заставленого майна, Податкові аспекти стягнення дебіторської заборгованості вітчизня­ними підприємствами зображено на рис. 1.

Якщо арбітражний суд не задовольняє позову кредитора, то ос­танній зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податко­вого періоду на невизнану арбітражним судом суму та нарахувати пеню, виходячи з чинної на момент такого збільшення облікової ставки НБУ, підвищеної в 1,2 раза.

Рис. 1. Податкові аспекти стягнення дебіторської заборгованості

Інакше кажучи, кредитори, у разі виникнення простроченої за­боргованості мусять негайно звертатися з позовом до арбітражного суду, і тільки тоді вони можуть зменшити об'єкт оподаткування на суму заборгованості. В іншому разі кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який за­лишається в його розпорядженні після оподаткування. А проте, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволя­ючи відносити на зменшення оподатковуваного прибутку суми про­строченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації"), законодавчі органи могли б активізувати їхню участь у фі­нансовому оздоровленні боржника. Отже, податкову політику дер­жави треба скоординувати з політикою у сфері банкрутства та сана­ції підприємств.

Згідно з вітчизняним законодавством, якщо арбітражний суд приймає рішення щодо стягнення заборгованості на користь кредитора, його валові доходи збільшуються на суму фактично відшкодо­ваної заборгованості (див. рис. 1.). У разі коли протягом тридцяти календарних днів після прийняття такого рішення заборгованість не погашається, протягом наступних тридцяти днів кредитор повинен звернутися до арбітражного суду повторно, із заявою про визнання такого боржника банкрутом. При цьому валові доходи кредитора не збільшуються на суму визнаної заборгованості протягом строку су­дового розгляду справи. Коли заяву до арбітражного суду своєчасно не подано, валові доходи збільшуються на суму заборгованості, ви­знаної раніше. Заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів банкрута, вважається анульованою, і на цю суму збільшуються валові витрати кредитора.

У законодавствах деяких країн (Німеччина, Польща, Росія, Казах­стан) передбачено можливість укладення мирової угоди. Мирова уго­да — це процедура досягнення домовленості між боржником та кре­диторами щодо пролонгації строків сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів. Ця угода може укладатися на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство і набирає чинності тільки після її затвердження арбітражним судом. Подаючи за­яву про затвердження мирової угоди, неспроможний боржник подає проект угоди, баланс підприємства, список усіх кредиторів із визначен­ням сум заборгованості. Якщо неспроможного боржника буде оголо­шено банкрутом до виконання мирової угоди, то відстрочені претензії кредиторів поновлюються в повному обсязі. Мирова угода щодо відст­рочки сплати платежів у бюджет та цільові позабюджетні фонди укла­дається відповідно до вимог податкового законодавства.Одним із методів санації з допомогою кредиторів є погашення бор­гу та мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ресурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснює­ться, як правило, комерційним банком, який обслуговує підприємство. Оскільки надання такого кредиту пов'язане з високим рівнем ризику, ставка відсотка на нього досягає максимального рівня. При цьому якщо банк надає кредит підприємству, проти якого порушено справу про банкрутство до моменту укладення кредитної угоди, а інформацію про порушення такої справи було оприлюднено (за винятком випадків на­дання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під за­ставу його корпоративних прав), безнадійна заборгованість за кредит погашається за рахунок власних коштів кредитора.