ОСНОВИ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

Основні вимоги до фінансової звітності та принципи її побудови

Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену інфор­мацію про господарську діяльність підприємства. Для одержан­ня інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність — це система узагальнених і взаємопов'язаних еко­номічних показників поточного обліку, які характеризують ре­зультати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгал­терського обліку і складання фінансової звітності визначені За­коном України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийняти­ми відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юри­дичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм влас­ності, а також на представництва іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ве­деться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгал­терського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, резуль­тати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких корис­тувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансо­вої звітності є надання користувачам для прийняття обгрунто­ваних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користу­вачам, вона повинна містити дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місце­знаходження, короткий опис діяльності; назва органу уп­равління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової) компанії та ін.);

дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансо­вої звітності;

валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї ва­люти в іншу;

— облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідни­ми положеннями (стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що став­ляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяль­ності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обгрун­товані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності — невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користу­вачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і по­даватися відповідним органам в строки, встановлені норматив­ними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює складання звітності й аналіз її показ­ників, використання в управлінні. Тому державним і громадським органам забороняється вимагати, а підпорядкованим господарствам подавати звітність за незатвердженими формами.