ПЛАТЕЖІ ЗА РЕСУРСИ

Виробничо-господарська діяльність суб'єктів господарювання пов'я­зана із залученням значних матеріальних ресурсів. Ефективність їх вико­ристання справляє безпосередній вплив на результати фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств. В ефективному використанні цих ресур­сів заінтересоване й суспільство в цілому. З метою ефективнішого вико­ристання ресурсів, що є в розпорядженні або у власності суб'єктів госпо­дарювання, держава може встановлювати відповідні податкові платежі.

До платежів за ресурси, передбачених податковим законодавст­вом України для суб'єктів господарювання, можна віднести: плату (податок) за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; податок на нерухоме майно (нерухомість); збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини); збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Вплив цих платежів на результати фінансово-господарської діяльності підприємств досягається через розподіл прибутку і формування собівартості. Зменшення суми вказаних платежів якщо вони здійснюються за рахунок прибутку, збільшує обсяг чистого прибутку. Якщо вказані платежі відносяться на собівар­тість, то їх скорочення зменшує поточні витрати господарської діяльності, що в кінцевому підсумку збільшує обсяг прибутку.

Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінан­сування:

— заходів з раціонального використання й охорони землі, під­вищення родючості грунтів;

— відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

— розвитку інфраструктури населених пунктів.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється За­коном України «Про плату за землю» від 19.06.1996 p.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у влас­ності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільсько­господарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, встановлених зако­нодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки зе­мельного податку встановлено з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються сере­дні ставки земельного податку (у копійках за 1 м2). Ці ставки дифе­ренційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачено також застосування підвищених коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорномор­ського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати і затверджувати ставки (виходячи із середніх ставок) податку залежно від місцезнаходжен­ня земельної ділянки на території населеного пункту та її функціо­нального використання.