Доарбітражне врегулювання господарських спорів

До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур:

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову угоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію під­приємства-боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова угода укладається між боржником та кредиторами.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності про­позицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд при­значає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду держа­вного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зо­бов'язань банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор­гованості банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпо­рядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом трьох мі­сяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здій­снено в інтересах зв'язаної з боржником особи. Крім того, може бу­ти анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійсне­но з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли бо­ржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладан­ня угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став таким уна­слідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює на­явне майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стяг­нення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій­ного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фір­мою), за винятком тих організацій, що повністю утримуються за ра­хунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетич­них компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяль­ність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і міс­цевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги орга­нів державного страхування та соціального забезпечення.