Видатки державного бюджету

Майже у половині населених пунктів зовсім немає шкіл, у тому числі у 300 сіл з населенням понад 300 чол. Пробле­ма здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у малокомплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.

Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі. Дефіцит педагогічних кадрів най­більше відчувається в індустріальне розвинених областях.

Із загальної кількості шкільних будівель 1088, або 3 %, перебувають в аварійному стані, 3517 (9,8 %) потребують капітального ремонту. У 1994 p. збудовано шкільних примі­щень на 68,1 тис. місць, що на 18,7 тис. менше, ніж у 1993 p. Дуже складно вирішується питання організації харчування дітей, забезпечення їх одягом, взуттям, ліками.

Серед освітніх закладів важлива роль належить профе­сійно-технічним. У системі професійної освіти функціонує 1197 навчальних закладів, в яких навчається 577 тис. учнів.

Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спря­мованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обґрунтований державний пе­релік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід пла­нувати державне завдання з навчання тимчасово незайня­того населення, що має важливе значення в умовах високо­го рівня прихованого безробіття. З метою фінансового са­мозабезпечення у професійно-технічних училищах потріб­но створювати навчально-виробничі об'єднання, малі під­приємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

Україна має розвинену мережу вищих навчальних закла­дів. У 1995 p. функціонувало 747 вищих навчальних закла­дів І—II рівнів акредитації та 165 державних вищих навчаль­них закладів III—IV рівнів акредитації. Для народного гос­подарства було підготовлено 353 тис. висококваліфікованих спеціалістів.

У складних економічних умовах вищим навчальним за­кладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність. Прийом до вузів III—IV рів­нів акредитації в 1995 p. збільшився на 1,4 тис. чол., що на 0,3 % більше від рівня 1994 p.Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в га­лузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку від­ряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, про­грамах і фондах.

Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх профе­сійних навчальних закладів. Перепрофільовано 250 профтех­училищ, у вищих навчальних закладах зменшено підготовку студентів з 60 інженерних спеціальностей і збільшено на 15 % з економічних, юридичних та ін. Здійснюється перехід на багаторівневу систему підготовки спеціалістів. Вперше в Україні розроблено і запроваджено єдиний державний пе­релік спеціальностей і кваліфікаційних рівнів.

У 1995 p. до навчальних закладів України на компенса­ційних засадах було прийнято 4 тис. іноземних громадян. Розширюється договірна форма навчання студентів. Однак це не відповідає ні потенціалу вищої школи, ні її фінансо­вим проблемам. Вузи України здатні прийняти на навчання значно більше іноземних студентів.

Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту осві­ти з урахуванням нових соціально-політичних реалій сус­пільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, профе­сійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також 52 освітні програми підготовки бакалаврів.

Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшен­ня якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціаль­ного прогресу країни.