Статистика фінансів

Але кожний клієнт фінансового посередника має стежити за діяльністю останнього з такою метою:• бути певним щодо кваліфікованого та ефективного управління своїми грошима, діючи за принципом «довіряй, але й перевіряй»;

• завдяки знанням та досвіду, набутим у процесі такої роботи, навчитися самостійно приймати рішення щодо операцій на фондо­вому ринку, а також самостійно купувати акції і завдяки цьому уни­кнути необхідності сплачувати комісійні фінансовому посереднику.

Але в останньому разі інвестор потребує інформації двох видів:

* узагальнюючої, яка характеризує кон'юнктуру конкретного сегменту ринку (стан, тенденції розвитку та їх прогноз);

* конкретної, що характеризує кількох учасників ринку, з яких цей клієнт має намір вибрати собі майбутнього партнера.

У країнах з розвиненою економікою, зі сталими ринковими від­носинами немає жодних перешкод для одержання такої інформації.

По-перше, існує закон, який зобов'язує кожного суб'єкта ринку публікувати певну інформацію про свою діяльність або періодич­но (баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани), або за певних обставин (емісія цінних паперів, реорганізація, ліквідація).

По-друге, суб'єкти ринку зацікавлені надати про себе додат­кову інформацію будь-якому потенційному партнеру, причому обов'язково правдиву інформацію, оскільки передбачено судову відповідальність за дефомацію.

По-третє, функціонує широке коло фінансових аналітиків, які публікують чи надають на окреме прохання не тільки інформацію, а й кваліфіковану оцінку певної ситуації чи суб'єкта ринку.

По-четверте, кожний суб'єкт ринку розуміє: без вивчення інформації про партнера вступати в ділові стосунки з ним не мо­жна, і коли самостійно оцінити ситуацію не вдається, слід звер­нутися до фінансового посередника.

І останнє: кожен розуміє, що гроші не падають з неба і не ро­стуть на деревах, а тому кожна обіцянка партнера має бути га­рантована планом відповідних дій, при порушенні яких партнер нестиме відповідальність.

Сьогодні, на жаль, маємо в Україні протилежну ситуацію. Справді, хоча й існує закон про публікацію даних, що стосуються емітента при емісії цінних паперів, проте правдивість цієї інфор­мації не перевіряє ніхто, а публікувати плани про використання залучених коштів закон і зовсім не передбачає. Отже, цінність такої інформації як гарантії майбутнього виконання зобов'язань з цінних паперів практично дорівнює нулю. Те саме можна сказати і про звіти, що подаються на зібрання акціонерів та до державних органів влади: недоліки наших законів дають змогу вести «по­двійну» бухгалтерію, використовуючи різні розрахунки для влас­ного користування і для стороннього ока. Що ж до перевірок, то вони проводяться «власними» аудиторами з відповідними ви­сновками, а тому на більшу довіру заслуговують матеріали аналі­тиків, газет та інших періодичних видань, в яких редакції пода­ють свої прогнози про надійність суб'єктів фондового ринку.

Виходитимемо все ж із того, що в Україні поступово сформу­ється цивілізований фондовий ринок, діяльність якого супрово­джуватиметься появою необхідної інформації, і тоді кожний ма­тиме змогу самостійно зробити вибір інвестора, який відповіда­тиме його вимогам або, як кажуть, буде для нього привабливим.

У світовій практиці підприємства оцінюють з погляду надійно­сті, стійкості та дохідності, аналізуючи головні показники їх інве­стиційної привабливості. Оцінюючи підприємство, що привати­зується, інвестори намагаються встановити його теперішню і майбутню привабливість відносно інших об'єктів. Інвестування в Україні — доволі складний процес, що пояснюється масовим ха­рактером приватизації, тобто необхідністю пошуку привабливого об'єкта серед великого їх розмаїття. І. О. Бланк запропонував таку послідовність оцінювання інвестиційної привабливості об'єктів:

на 1-му етапі оцінюється інвестиційна привабливість регіонів;

на 2-му — галузей;