ОСНОВНІ НОМІНАЛИ ГРОШОВОГО ОБІГУ УКРАЇНИ Х-ХХ СТОЛІТЬ
У давній Русі слово ‘’скот’’ також означало гроші, а слово ‘’скотниця’’ - казну. Дослідники припускають, що всі ці терміни походять від давнього індоєвропейського терміну, який був узагальнюючим для позначення різних видів майна і багатства, а в пізніших східно-слов’янських мовах-зберігся лише для домашньої худоби. Або ж пов’язують безпосередньо зі скотарством та його продуктами, як мірою багатства та вартості.Але вже в давньоруські часи термін ‘’скот’’, напевно, вважався архаїчним. Давньоруські джерела віддають перевагу терміну ‘’куни’’- в узагальнюючому розумінні- гроші. А в більш пізніх редакціях давніх текстів ‘’куни’’ замінюють окремі випадки вживання терміну ‘’скот’’. В давньоруських джерелах фіксується чітке словосполучення ‘’гривня кун’’.
Таким чином, для давньоруських часів найбільш вживаною і стійкою назвою розмінних грошових одиниць була куна. Але для ХХ століття цей термін для грошової одиниці звучить архаїчно, адже його етимологія ховається ще в домонетному товарообігу. Хоча прецедент цого використання відомий і в ХХ столітті. Під час другої світової війни урядом Хорватії було введено нову грошову одиницю - куну (1 куна = 100 банікам ) в прокламативних цілях. На середньовічних хорватських монетах зображалася куниця, а з хорватської мови ‘’куна’’ перекладається як куниця.
Увагу привертають і умовні назви давньоруських монет - ‘’срібляників’’ і ’’ златників’’, які почали використовуватися нумізматами ХІХ століття. Напевно, саме з назвою монетарного металу пов’язувалися ці монети в очах сучасників, про що свідчать легенди на монетах: “... а се його сребро “, “... а се його злато “. Але в умовах карбування кредитних монет з недорогоцінних металів ці назви лунали б некоректно.
ОСНОВНІ РОЗМІННІ НОМІНАЛИ XІV- XV CТОЛІТЬ
Татаро-монгольська навала XІІІ століття значною мірою зруйнувала політичний та економічний потенціал князівств Східної ªвропи. Гостра нестача розмірнної монети, яка почала відчуватися ще з XІІ століття, значно посилилася в XІІІ- XІV століттях. У “ безмонетний період” XІІ- XІV століть засобами розмірнного платежу та обміну часто є різноманітні товаро-гроші. Гривні - зливки срібла - обслуговують найбільщі сфери грошових операцій, стають основним засобом виплати данини - ”татарського виходу”. Не випадково вже в другій половині XІІІ століття ще кочова монголо-татарська держава стала спроможною карбувати власні монети-срібні дирхеми. Це, на думку дослідників, стало можливим завдяки величезній кількості срібла-данини, яке потрапляло з різних регіонів Східної ªвропи у зливках.
В “безмонетний період” відбуваються зміни гривень-зликів: вони зменшуються у вазі, приймають дещо інші форми.
На межі ХІІІ-ХІV століть у Східній ªвропі для зликів срібла починає застосовуватися термін “рубль”. Існує кілька версій про походження цього терміну. Але абсолютна більшість дослІдників пов’язує його з дієсловом “рубить”, зі зменшенням, поділом гривні-зливка. Тривалий час існувало паралельне вживання обох термінів.
Протягом ХІV-ХV століть українські землі входили до кількох державних утворень зі своїми сформованими і такими, що формуються, монетно-грошовими системами.
В результаті походу короля Казиміра ІІІ у 1349 році Галицька Русь увійшла до складу Польщі, але як окреме автономне утворення з правом карбування власної монети. Галицькі срібні монети, карбовані з початку 50-х років XІV століття і до 1414-1415 років, дослідники пов’язують зі згадуваними в тогочасних писемних джерелах “загальновживаними грошами”(“grossі usualі”), “грошами руської лічби(“grossі numerі Ruthelіalіs”), “монетами, що курсують у Руській землі“ (“moneta іn terra Russіe”).
Оскільки за метрологічними показниками галицькі срібні монети відповідають напівгрошеві, а не грошеві, в історіографії вони називаються квартниками, або напівгрошами. Остаточно не з’ясовано, від якої метричної одиниці карбувалися галицькі напівгроші, але більшість дослідників пов’язує їх карбування з краківською гривньою (лат. маркою). Нe виключено також, що галицькі монети карбувалися згідно зі своєю лічильною галицько-руською гривнею, яка через економічні та політичні фактори не знайшла свого продовження в наступних грошово-монетних системах. Галицькі документи другої половини XІV століття називають “гривні руської лічби” (“marca Ruthenіalіs pagament”), ”гривні львівської лічби” ( ”marca lemburgensіs pagament”), “польські гривні” (marca polonіcalіs”).
Краківська гривня ділилася на 4 лічильні вярдунка(1 вярдунок дорівнював 12грошам) і 24 лічильних шкойца (шкойц дорівнював 2 грошам). Але протягом значного часу Польща карбувала лише 2 основні номінали - квартники-напівгроші (”quarteness” дорівнював 1/4 шкойця, дорівнював 1/2 гроша) та денарії (1/8 гроша). З денарієвим номіналом пов'язуються і мідні, кредитні галицькі монети XІV століття, хоча їх назва не зафіксована у джерелах (або не виділена).