Іноземне інвестування

Агентства експортного кредиту функціонують в рамках Угоди 1971—1978 рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конку­ренції на кредитних ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії: перша — найбагатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський Со­юз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої. Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки кредитують в основному імпортні операції клієн­тів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними ін­вестиціями.

Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків наба­гато ширша.

Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп: 1) операції на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цін­ними паперами власності та їх похідними, участь в приватиза­ційному процесі; 3) проектне фінансування та операції з малоліквідними інвестиціями; 4) інвестиційні консалтингові послуги.

1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслугову­вання кредитних та облігаційних позик та похідних від них ін­струментів (деривативів). Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне кредитування корпора­цій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти, варанти.2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є єврооблігації, що випускаються в іноземній для емі­тента валюті і розміщуються серед іноземних інвесторів. Єврооблігація — довгострокове боргове зобов'язання в одній із євровалют, випускається великими банками або емісійними синдика­тами. На відміну від звичайних облігацій, що випускають нере­зиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках кіль­кох країн.

Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючо­го стану підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану приватизації, продаж пакетів акцій підпри­ємств на зовнішньому ринку.

Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приват­не розміщення, їх конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.

3. Вільні економічні зони як ефективний засіб залучення іноземних інвестицій.

Залучення іноземних інвестицій та створення СЕЗ повинно бути підпорядковано інтересам держави, і здійснюватися згідно загальнодержавних економічних програм (приватизації, структурної перебудови народного господарства, реформи національної грошової системи). Вплив тут взаємний, і від єдності, і оптимальності заходів, закладених в кожній із них, залежить кінцевий результат загальногосподарських перетворень.

Компонентом загальної програми повинна бути детальна розробка й обґрунтування основних каналів, форм і сфер заохочення іноземних інвестицій. Для цього формуються списки галузей народного господарства, пріоритетних з погляду державних інтересів, які вимагають дозволу при вкладенні в них іноземного капіталу, а також заборонених для нього вкладення.

Ідея створення СЕЗ на території України виникла як ініціатива органів місцевого самоврядування і зацікавлених господарських організацій, а не як цілеспрямована стратегія з боку центральних органів влади. Це дає підставу для оптимістичних прогнозів можливого сценарію зонування в країні, так як він базується на інтересах тих структур, які не тільки своєчасно оцінили перспективність механізму спеціальних зон, але й будуть надалі здійснювати все необхідне для їх створення.

Існує ціла система невідповідностей економічного механізму господарства України світовому ринку, яка слугує перешкодою активного використання фактору загальноекономічних зв’язків для перетворення національного господарства і його інтеграції в світове. В якості засобів пом’якшення цих протиріч можуть бути використані СЕЗ – мікроструктури світового ринку, які включені в національну економіку. Пропонуючи використовувати механізм СЕЗ, я маю на увазі можливість подолання проблем юридичного, інституційного, організаційного та інших невідповідностей за рахунок концентрації у порівняно стислі строки – необхідної інфраструктури, фінансових ресурсів, виробничих потужностей.