Заходи держави, щодо залучення іноземного капіталу

Агентства експортного кредиту функціюють в рамках Угоди 1971—1978 рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конку­ренції на кредитних ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії: перша — найба-гатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський Со­юз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої. Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.

На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки кредитують в основному імпортні операції клієн­тів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними ін­вестиціями.

Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків наба­гато ширша.

Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп:

1) операції на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цін­ними паперами власності та їх похідними, участь в приватиза­ційному процесі; 3) проектне фінансування та операції з малолі-квідними інвестиціями; 4) інвестиційні консалтингові послуги.

1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслугову­вання кредитних та облігаційних позик та похідних від них ін­струментів (деревативів). Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне кредитування корпора­цій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти, варанти.

2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є єврооблігації, що випускаються в іноземній для емі­тента валюті і розміщуються серед іноземних інвесторів. Євро-облігація — довгострокове боргове зобов'язання в одній із євро-валют, випускається великими банками або емісійними синдика­тами. На відміну від звичайних облігацій, що випускають нере­зиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках кіль­кох країн.

Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючо­го стану підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану приватизації, продаж пакетів акцій підпри­ємств на зовнішньому ринку.

Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приват­не розміщення, їх конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.

3. Проектне фінансування передбачає участь банку в про­екті як інвестора, тобто фінансування з метою одержати доход від реалізації проекту, фінансування під забезпечення активами, використання лізингу, консорційного фінансування, залучення стра­хових компаній та перестрахування проектів. Стратегічне фінан­сування малоліквідних інвестицій, тобто довгострокових інвести­ційних проектів, мають важливе соціально-економічне значення.

Ці та багато інших видів інвестиційної діяльності можуть впро­ваджувати іноземні банки на інвестиційному ринку України. По­ки що в Україні працює близько десятка іноземних банків.

Проектне фінансування може здійснюватись шляхом утво­рення інвестиційного консорціуму за схемою: інвестор — фінан­суючий банк — будівельна фірма. Кожен з цих учасників може бути іноземцем.

Якщо учасником такого консорціуму є іноземний банк, то він може відкрити ескроу-рахунок в Україні або в третій країні, мо­жливо в офшорній зоні.

Ескроу-рахунки використовуються як засіб забезпечення кредиторам гарантій повернення боргу.

Якщо банк-нерезидент є учасником консорціуму, то він мо­же відкрити в себе ескроу-рахунок. На ескроу-рахунки надхо­дить вся виручка (грошові потоки) від реалізації інвестиційного проекту аж до повного відшкодування боргу інвестора перед банком. В умовах України позичальник (інвестор) може відкри­ти такий рахунок у кредитора-нерезидента з дозволу НБУ і при умові, що кошти від реалізації проекту будуть надходити через кореспондентський рахунок уповноваженого українського банку. Якщо позичальник — іноземний інвестор, то розрахунки з бан­ком проводяться в іноземній валюті. Український позичальник сплачує борг в гривнях.