Бюджет як економічна категорія

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу відразу ж централізувалась у бюджеті. Держава як монопольний власник засобів виробництва з самого початку виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж установлювала через нормування оплати праці і планове ціноутворення пропорції між заробітною платою і грошовими нагромадженнями, які включали прибуток підприємств — децентралізований чистий дохід — і податок з обороту — централізований чистий дохід. При цьому, на відміну від ринкової економіки, де в складі ВВП переважає частка заробітної плати, в адміністративній економіці частка грошових нагромаджень була основною. Фактично пропорції розподілу за цими двома моделями є прямо протилежними.

Порівняльний аналіз двох моделей свідчить про те, що основна відмінність між ними полягає у відображенні фінансових реалій у суспільстві. Модель ринкової економіки дає змогу за допомогою показника доходів юридичних та фізичних осіб реально оцінити результати їхньої діяльності. Модель адміністративної економіки створювала систему кривих дзеркал, оскільки доходи юридичних і фізичних осіб відображали тільки те, що їм залишила держава. Звідси постає проблема стимулів до праці та раціонального господарювання. В умовах соціалізму цих стимулів, скільки їх не шукали, знайти так і не змогли. І це закономірно, бо неможливо знайти те, чого немає, що не закладено в модель.

Слід зазначити, що будь-яка схема тієї чи іншої моделі є узагальненою. Безперечно, і в моделі ринкової економіки є елементи первинного вилучення доходів, насамперед через систему непрямих податків. Будь-який механізм потребує відповідних інструментів. Інструментами первинного розподілу доходів на користь держави є саме непрямі податки. І хоча соціалістична фінансова наука не визнавала існування в СРСР непрямих податків, насправді основні доходи бюджету (податок з обороту і платежі з прибутку) були нічим іншим, як одним із видів непрямого оподаткування — фіскальною монополією. Одночасно підкреслювалось, що переважна частина доходів бюджету формувалась саме в процесі первинного розподілу національного доходу, що, по суті, було визнанням непрямого оподаткування.

У моделі адміністративної економіки теж є елементи перерозподілу. Але це перерозподіл не всієї суми доходів, а тільки їх залишку після первинного вилучення доходів. Отже, відмінність між моделями полягає в різних, прямо протилежних пропорціях первинного розподілу і перерозподілу на користь держави доходів юридичних і фізичних осіб. Тобто з позицій послідовності розподільних відносин проблема полягає не в тому, скільки забирає держава, а коли і як вона це робить і як це впливає на систему економічних інтересів у суспільстві.

За ознакою рівня централізації національного доходу в бюджеті різні варіанти можливі лише в межах моделі ринкової економіки. У фінансових моделях окремих країн у рамках планової економіки відмінності не були суттєвими, а стосувалися лише історичного аспекту. Так, у СРСР спостерігалось поступове досить плавне зростання частки централізації національного доходу в бюджеті — від рівня 40% у 60-ті роки до 75% напередодні розпаду СРСР.На підставі аналізу рівня централізації національного продукту у бюджетах різних розвинених країн умовно можна виділити три основні моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську. Відмінність між цими моделями полягає у рівні фінансового забезпечення держави, що, у свою чергу, визначається характером виконання державою її функцій.

В усіх країнах бюджет сповна забезпечує функції управління. Безперечно, є відмінності у побудові державного апарату влади й управління, у структурі його органів, у чисельності зайнятих у ньому працівників. Однак що стосується частки видатків на державне управління у складі ВВП, то істотних відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають на побудову фінансової моделі суспільства.

Забезпечення виконання державою другої історичної функції— оборони — має більші відмінності. Є деякі країни, які практично відмовляються від воєнних видатків, і є країни, що мають досить потужний воєнний потенціал. Але більшість виходить із принципу мінімальної достатності. При цьому кожна країна має своє розуміння цієї достатності. Однак відмінності у підході до видатків на оборону не є визначальними у побудові фінансової моделі, хоча і впливають на неї.

Фінансове забезпечення економічної функції держави нині досягається в основному через фінансове регулювання. Застосування державного субсидіювання досить обмежене. Отже, державне втручання в економіку не пов'язане з централізацією для цього значних коштів у бюджеті, а тому виконання державою економічної функції теж суттєво не впливає на побудову фінансової моделі суспільства.

Таким чином, залишається єдина функція — соціальна, яка визначає характер фінансової моделі. Це справді так, оскільки підхід до її фінансового забезпечення різний. По-перше, за сферою дії — усі основні ланки соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура) чи тільки окремі охоплюються державним фінансовим забезпеченням? По-друге, в який спосіб і в яких межах вони забезпечуються державою? Тут підходи у кожної країни свої, що свідчить про індивідуальність фінансових моделей. Однак усе-таки певні закономірності є, що і дає підстави виділити вказані вище три варіанти фінансової моделі суспільства.