Непрямі методи податкового контролю

Перевірка достовірності нарахування податків може здійснюватися не тільки за даними бухгалтерського та податкового обліку чи за первинними документами. Можна також застосовувати непрямі методи контролю. Згідно з чинним законодавством непрямі методи — це сукупність прийомів і способів визначення сум податкових зобов'язань виходячи з витрат платника, приросту його активів, кількості найманих працівників та інших показників, що є елементами податкових баз. Комплекс заходів щодо застосування непрямих методів передбачає визначення:

кола платників, щодо яких будуть застосовуватись непрямі методи;

видів податків, які потребують непрямих методів контролю;

підстав, за яких можливе застосування непрямих методів;

джерел інформації для розрахунку податкових зобов'язань платника;

методики проведення розрахунків;

порядку застосування непрямих методів.

Щодо визначення кола платників для застосування непрямих методів контролю можливий єдиний або диференційований підхід. Згідно з чинним законодавством непрямі методи можуть застосовуватись до обмеженого кола платників, як це показано на рис. 34.

Виходячи з наведеної схеми не можна застосовувати непрямі методи до фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності. Стосовно ж фізичних осіб-підприємців непрямі методи не застосовуються до платників єдиного та фіксованого податку. Це підтверджується видами податків, стосовно яких згідно з чинним законодавством дозволяється застосування непрямих методів (рис. 35).

Отже, як видно з наведеної схеми, непрямі методи можуть застосовуватися до обмеженого переліку податків. Критерієм віднесення того чи іншого податку до цього складу є роль податку у формуванні доходів бюджету, а також рівень його стабільності, що визначає можливості ухилення від сплати. Слід зазначити, що при першій спробі введення непрямих методів контролю у 1998 р. вони поширювалися лише на податок на додану вартість. Відтепер перелік значно розширився й охоплює як загальнодержавні, так і місцеві податки.

Важливим моментом здійснення перевірки непрямими методами є дотримання підстав, за яких вони можуть застосовуватись (рис. 36).

Отже, застосування непрямих методів допускається, якщо контрольний орган не в змозі самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника у зв'язку з тим, що платник не подав в установлений термін податкової декларації. Разом з цим сам факт неподання не означає автоматичного застосування непрямих методів. Однією з умов є неспроможність установити фактичне місцезнаходження платника. Але в цьому випадку податковий орган має довести, що ним були вжиті достатні заходи з пошуку платника. Якщо ж місцезнаходження платника відоме, але він ухиляється від надання відповідних відомостей, необхідних для нарахування податків, то це дає підстави для застосування непрямих методів контролю. У всіх випадках, коли підставою для застосування непрямих методів служить відсутність окремих документів, вони можуть використовуватися для розрахунку лише тих елементів податкової бази, які пов'язані з відсутніми документами.

Як зазначалося вище, непрямі методи передбачають визначення суми податкового зобов'язання не за даними первинних документів або податкового та бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим виникає питання, що має служити джерелом інформації при проведенні відповідних розрахунків. Вони наведені у табл. 63. Виходячи з поданої схеми можна стверджувати, що все ж таки для отримання вихідної інформації використовуються первинні документи, але не самого платника, а його партнерів по господарських операціях, посередників, державних органів.

Аналіз приросту активів платника проводиться для того, щоб визначити його реальні доходи та витрати. Як правило, з доходами пов'язане вибуття активів, а з втратами — їх придбання.

Витрати на оплату праці мають визначатися, виходячи з установленої участі працівників у господарській діяльності або на підставі письмових пояснень працівників про одержані доходи. Але в даному випадку не зрозуміло, яким показником можна виміряти участь робітника в господарській діяльності. Крім того, пояснення працівників підприємства не містяться серед джерел інформації, розглянутих у табл. 63.