Організація, завдання і методи бюджетного планування
Але, на жаль, на сьогодні таке узгодження є складною проблемою, оскільки державних цільових програм в Україні розробляється щороку досить багато (зараз їх більше 130), а врахувати в бюджетних показниках можна лише невелику їх частину або зі значно меншим обсягом фінансування, ніж це передбачається державною цільовою програмою. Це пов'язано з постійно зростаючими потребами у збільшенні бюджетних витрат і обмеженістю бюджетних ресурсів.
Розроблення проекту Державної програми соціально-економічного розвитку України також відбувається на основі прогнозу макроекономічних показників, і її положення обов'язково повинні узгоджуватися із бюджетною політикою на відповідний рік, тобто з Бюджетною резолюцією, та з Основними засадами грошово-кредитної політики, які розробляє Національний банк України.
Затвердження Державної програми соціально-економічного розвитку України на відповідний рік та Державного бюджету України на відповідний рік має здійснюватися одночасно з метою повної узгодженості всіх позицій обох документів. Тому проект Закону про Державний бюджет, проект Програми соціально-економічного розвитку і проект Основних засад грошово-кредитної політики на наступний рік подаються до Верховної Ради України до 15 вересня року розроблення.У більшості країн світу такі програми мають середньостроко-вий характер, в Україні ця програма розробляється лише на один рік. Більше того, незважаючи на те, що проект Державної програми соціально-економічного розвитку України розробляється щорічно і схвалюється Кабінетом Міністрів України, вона ще жодного разу не була схвалена Верховною Радою України. Отже, можна стверджувати, що в Україні сьогодні немає чіткої Програми, яка б визначала цілі та завдання розвитку кожної галузі економіки в їх тісному взаємозв'язку з метою проведення ефективної державної політики, спрямованої на забезпечення сталого економічного та соціального розвитку України. Хоча, потрібно зазначити, що такі завдання містяться в інших програмних документах, на підставі яких, власне, і формується бюджетна політика. Серед таких документів основними є: щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, Програма діяльності Уряду, Закони України, Укази Президента та інші.
На третьому етапі (з 15 серпня до 15 вересня) у Міністерстві фінансів України за участі інших центральних органів виконавчої влади відбувається остаточне узгодження та збалансування показників доходів і витрат проекту державного бюджету (при можливості здійснюється коригування ресурсної частини бюджету, як правило, у бік збільшення доходів за окремими джерелами, збільшення обсягів фінансування бюджету), місцевих бюджетів, визначаються обсяги міжбюджетних трансфертів, редакція текстових статей пропозицій до проекту державного бюджету. Після схвалення пропозицій до проекту Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік Кабінетом Міністрів України, проект вищезазначеного закону подається на розгляд до Верховної Ради України.
Усі ці етапи бюджетного планування є взаємозв'язаними і спрямованими на координацію роботи всіх учасників бюджетного процесу з метою підготовки проекту Закону України про Державний бюджет України на наступний рік.
У процесі бюджетного планування має вирішуватись низка важливих економічних завдань? які виходять далеко за межі суто фіскальних інтересів держави, їх можна розділити на стратегічні й тактичні. Стратегічні визначають сам підхід до формування бюджету, тактичні — основні проблеми й напрями його складання. Стратегічним і водночас найактуальнішим, до того ж найскладнішим, завданням є визначення оптимальної величини бюджетного фонду держави.
Особлива складність проблеми полягає в тому, що в бюджеті не тільки централізуються фінансові ресурси, а й концентруються основні проблеми, пов'язані з реалізацією системи економічних інтересів загальнодержавних, корпоративних і особистих. Як відомо, між вказаними інтересами завжди існують суперечності. Вони породжені природою як власності, так і самої людини (особистості). Фінансові ресурси в будь-який момент обмежені за величиною, а тому в процесі їх розподілу між різними суб'єктами економічних відносин виникають суперечності, викликані тим, що їхні інтереси не збігаються. Світовий досвід свідчить про те, що повністю задовольнити інтереси кожного із суб'єктів практично неможливо, а визначити найбільш прийнятні форми і методи їх реалізації — завдання цілком реальне. Форми і методи розподілу фінансових ресурсів повинні забезпечити поєднання різних економічних інтересів. Бюджетний механізм має будуватись у такий спосіб, щоб, з одного боку, забезпечував достатні надходження до бюджетних фондів, а з іншого — створював матеріальну заінтересованість суб'єктів господарювання в одержанні високих фінансових результатів. Необхідно розробити таку модель бюджетного фонду держави, яка б дала змогу збалансувати існуючі суперечності між прагненням суб'єктів господарювання до максимізації своїх фінансових ресурсів і необхідністю вилучення частини їх у бюджет.
Визначення економічно обґрунтованих меж бюджетного фонду держави має особливо важливе значення. Перекоси у фінансових пропорціях, допущені під час формування бюджетного фонду, завдають великої шкоди. Надмірна централізація фінансових ресурсів у руках держави стримує розвиток підприємницької діяльності, а надмірне скорочення бюджетних коштів ставить під загрозу реалізацію загальнодержавних потреб. Формування і використання бюджетного фонду держави диктується закономірностями розвитку суспільного виробництва. Обсяг бюджетного фонду — це усвідомлена кількісна міра, яка відбиває об'єктивні умови розвитку суспільства. Водночас конкретний розмір бюджетного фонду держави залежить від впливу економічних, соціальних, політичних і міжнародних факторів. Поєднання цих факторів, їх взаємний вплив визначають конкретну величину бюджетних коштів, які держава концентрує у своїх руках.