Економічні основи соціальної політики
Економічні основи соціальної політики
Проголошення політичної незалежності надало потужний поштовх розвитку української держави, оновленню та перебудові її економіки. Започатковано ринкові засади господарювання, змінилася структура форм власності, обраний курс на інтеграцію в європейський економічний простір, виникли можливості для розвитку приватної ініціативи.
Разом з тим, з'явилося й нове соціальне явище - безробіття, відродились поняття зубожіння населення та бідності. Загальна кількість безробітних становила у березні 2001 р. 2,8 млн громадян1.
Україна відчуває ознаки демографічного занепаду: з 1991 р. по 2001 р. кількість населення зменшилась на 3 млн чоловік. На 1 липня 2001 р. населення України становило 49,1 млн чоловік2. В 2000 р. померло 758,1 тис. чоловік, що перевищилоо кількість народжених на 373 тис. чоловік. Кількість пенсіонерів на початок 2001 р. становила 14,5 млн чоловік (29,5 % від загальної чисельності населення)3, в т. ч. за інвалідністю - 2,0 млн чоловік, всього чисельність інвалідів складала 2,5 млн чоловік4.
У структурі виробництва і розподілу валового суспільного продукту та валового внутрішнього продукту оплата праці найманих працівників у 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшилась відповідно на 6,2 і 8,2 %, у т. ч. заробітна плата, відповідно,- на 10,5 і 19 %. Питома вага заробітної плати в структурі ВСП в 2000 р. становила 10,5, а в 1990 р. - 21 %5. В галузевому розрізі найнижчу заробітну плату отримують працівники сфери охорони здоров'я, культури та освіти. Оплата праці в цих сферах складає близько 50 % рівня прожиткового мінімуму, прийнятого Верховною Радою на 2001 р. у розмірі 311,3 грн. на душу населення. Число малозабезпечених громадян України, які потребують допомоги, становить 2,8 млн чол.; нижче межі малозабезпеченості знаходяться понад 11,5 млн чол., що складає 23,5 % мешканців країни6.
Найбільшу групу зайнятих в Україні становлять люди, що працюють на декількох роботах - 57 %. Це свідчить про те, що рівень зарплат не дозволяє людям отримувати достатні доходи, що й змушує їх шукати додаткову роботу.
Майже 40 % людей, які працюють в офіційному секторі, відчували на собі, що таке заборгованість із виплати зарплат та вимушені неоплачувані відпустки. При цьому, чим довший період заборгованості із виплати зарплат, тим більша мотивація до диверсифікації джерел доходу. Експерти дійшли висновку про те, що близько 68 % сукупних доходів домогосподарств залишаються прихованими.
Залишковий принцип фінансування соціальної галузі, закладений ще за радянських часів, не лише звужує можливості функціонування нематеріальної сфери економіки, а й призводить до соціально-економічних втрат всього суспільства у вигляді поступової деградації науково-технічної еліти, втрати моральних орієнтирів значними прошарками населення.
Успішно вирішити задачу подолання економічного спаду і забезпечити економічний, науково-технічний і соціальний розвиток можливо, тільки якщо в ході економічної і соціально-політичної реформи буде створений ефективний механізм, що відповідає сьогоднішнім реаліям та здобуткам економічно розвинених країн. Механізм управління складовими ринкової економіки повинний максимально використати прагнення економічно активної частини населення до ефективної та творчої праці в умовах конкурентного середовища.
Ігнорування мотиваційних механізмів замість їхньої адаптації до нових умов господарювання призводить до неефективності діючого економічного механізму, що й підтверджується досвідом економічної реформи в Україні, яка протягом майже дев'яти років супроводжувалась стагнацією виробництва та економічною нестабільністю. Вітчизняна економічна думка повинна була розробити модель переходу від соціалістичного способу господарювання до ринкового, після чого створити на ринковій базі умови для максимізації конкурентоспроможності країни. Проте, феноменальне падіння економіки (ВВП у 1999 р. становив 40,8 % від рівня 1990 р.7) дає підстави стверджувати, що ефективної стратегії економічної перебудови обрано не було.
У "Стратегії економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.", визначеній в посланні Президента України до Верховної Ради, обгрунтована складна за своїм змістом модель державної економічної політики, яка передбачає органічне поєднання високих темпів зростання та низької інфляції8.
Оновлення економіки фахівці цілком слушно пов'язують з процесом роздержавлення економіки і приватизації виробничих об'єктів. Шляхом переходу виробництва до приватних осіб, груп людей та колективів має досягатися отримання зацікавленого відповідального господаря, який буде виводити свою власну справу до ефективної прибуткової діяльності.При цьому держава не повинна надто швидко втрачати направляючу й координуючу роль у підйомі економіки держави. Низька ефективність вітчизняної промисловості обумовлює низькі доходи бюджету, безробіття, низьку заробітну плату в багатьох галузях економіки, зокрема в соціально-культурній сфері. Розрив діалектичної єдності і взаємодії між рівнем розвитку суспільного виробництва і станом соціальної сфери (насамперед, незадовільний рівень фінансування соціальних програм) порушив основу життєдіяльності суспільства. Отже, проблеми соціальної сфери у значній мірі є проявом недостатнього розвитку галузей матеріального виробництва. Без вирішення цієї глобальної перешкоди реалізовувати соціальні програми на рівні потреб сьогодення неможливо.