Історія України на початку ХХ ст
В аграрному секторі України на початку ХХ ст.. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. Органічно вписалися у нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, були змушена продавати свої землі. Про масштаби цього процесу свідчить хоча б той факт, що протягом 1877-1905 рр. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь. (В цілому в українських землях поміщики до початку першого російської революції спродали понад 1/3 своїх земель).
Перетворення землі на товар кардинально змінило життя не тільки дворянства, а й селянства. У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації. Характерною рисою цього процесу було не рівномірне розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1%, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5%. Якщо врахувати, що селянин сплачував викупні платежі, численні податки та виконував натуральні повинності, то цілком зрозуміло, що на початку ХХ ст. соціальна напруга різко зросла в аграрному секторі. Не кращими були умови і в робітників України, адже робочий день офіційно тривав майже 11 годин на добу (часто-густо перевищуючи цю норму), 1904 р. майже 32% робітників Російської імперії було оштрафовано. Низька заробітна плата, жахливі умови праці, погане медичне обслуговування, відсутність політичних прав і свобод, поглиблювали катастрофічне становище трудящих мас в Україні. Вибух народного гніву назрівав.
Отже, промисловому розвиткові Наддніпрянської України на початку ХХ ст. були притаманні: концентрація виробництва, утворення монополій, спеціалізація районів, значний вплив іноземного капіталу, нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі від загальноімперських темпи розвитку, перетворення України на один з головних промислових районів Російської імперії тощо. Ці процеси, з одного боку, відображали та уособлювали розвиток української промисловості у контексті загальноросійських тенденцій, з іншого - були своєрідними підсумком дії місцевих чинників.
В аграрному секторі України у цей період зберігали свої позиції крупні поміщицькі латифундії; перетворення землі на товар спричинило посилення майнової диференціації селянства; посилилася експлуатація народних мас; загострилася проблема аграрного перенаселення тощо. Всі ці фактори посилювали соціальну напругу, вели до загострення соціальних протиріч.
2.Поява модерністської течії в українській культурі на рубежі ХІХ і ХХ ст.
Зміст, форма, стильові зміни у культурі залежать не тільки від еволюції мистецтва, вони тісно пов'язані з усіма сторонами життя суспільства, з особливостями та зкономір6ностями історичного процесу в цілому. Модернізм - це світоглядна та культурно-естетична реакція на вступ людства на рубежі ХІХ - ХХ ст. у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, з'явилися нові явища, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність світу, взаємозалежність народів і держав й водночас загострилися міждержавні протиріччя, різко зросла загроза світового конфлікту.
Розвиток поліграфії, поява телефону, радіо, кіно посилили інтенсивність інформаційного обміну, заклали основи індустріалізації культури. Суспільне життя дедалі більше набуває рис масовості, що зумовлює концентрацію робочої сили в економіці та формування масових суспільно-політичних рухів у політичній сфері. Прогресуюча соціально-економічна диференціація спричиняє зростання політизації суспільного життя, появу на історичній сцені політичних партій, які активно претендують на владу. Все це відбувається на фоні глибокої криз класичного європейського світобачення, яке у нових умовах виявилося нездатним адекватно оцінити світ, що проходив стадію модернізації. Людина знову відчула свою самотність, слабкість і непотрібність.“звідки ми, хто ми, куди ми йдемо” - так називається одна з символічних картин французького художника нової мистецької хвилі Поля Голена. Саме ці болючі питання на рубежі ХІХ та ХХ ст. гостро постали не тільки в культурі, а ц й житті всього суспільства. Свої відповіді на них у культурній сфері запропонував модернізм (від франц. moderne - новітній, сучасний). Ця доволі оригінальна художньо-естетична система об'єднувала декілька відносно самостійних ідейно-художніх напрямів та течій - експресіонізм, кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм та ін.
В українські літературі першим модерністські гасла висунув 1901 р. поет М.Вороний, який на сторінках “Літературно-наукового вісника” у програмному відкритому листі закликав повернутися до ідеї “справжньої запашної поезії”, тематично і жанрово розширити існуючі у тогочасній літературі рамки. Естафету в М.Вороного прийняла група галицьких письменників “Молода муза” (П. Карманський, В.Пачовський, О. Луцький та ін.), яка 1907 р. оприлюднила свій маніфест, що містив критичні зауваження щодо реалізму в літературі та орієнтувався н загальноєвропейські зразки та тенденції.