План Маршала
б) співставлявся із розпочатим наприкінці 40- х рр. черговим відновленням технологічної бази американської економіки, в) підвищував віддачу від американської допомоги.
Конструктивна реалізація цього сценарію й втілилася в “плані Маршалла”. Є необхідним підмітити, що структурні зрушення, що охопили в цей час індустріальне розвинені країни, низька платоспроможність колишніх радянських республік висувають подібні до здійснених за допомогою “плана Маршалла” завдання перед стратегією міжнародного економічного співробітництва, спрямованого на підтримку східноєвропейських реформ.
Лібералізація торгівлі між слабкими економіками за координації інвестицій.
Говорячи про “план Маршалла”, багато зводять його до “продовольчої інтервенції” і співвідносять її з гуманітарною допомогою, яку надавали західним країнам. Значення такої інтервенції дійсно було велике: на поставки продовольчих товарів в рамках “плана Маршалла” приділялося 70% усієї допомоги. Однак, як повідомляється в “Доповіді президентського комітету з іноземної допомоги” - це необхідна, але недостатня умова.
Метою європейських країн є досягнення самостійності. Тому мова йде не тільки про обіговий капітал, але про необхідність зробити реновацію європейських заводів і сільського господарства. План допомоги Європі розглядався як свого роду переливання крові, яке підтримало б слабкі європейські економіки й дало б їм силу працювати над власним відродженням.
І США, і їхні європейські партнери розуміли, що без міцної виробничої бази шанси на подолання труднощів і в тому ж числі інфляції, невеликі. Відповідно “плану Маршалла” європейські його учасники повинні були:
1) вжити заходів по полегшенню обміну товарами й послугами між собою, прискорити розвиток внутрієвропейської торгівлі, 2) через міждержавну кооперацію забезпечити активізацію найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення найшвидшого зростання випуску продукції,
3) почати фінансові й інші заходи щодо зміцнення своїх валют, відновлення довіри до них, 4) надати європейській кооперації організаційне забезпечення. Як відомо, формою такого забезпечення стала ОЄЕС – Організація європейського економічного співробітництва, що об'єднала 16 держав.Разом з тим, був наявним ряд серйозних труднощів, знижувалася ефективність координації інвестиційних планів. Серед них – одержання урядами достовірної інформації, особливо від приватних секторів, невизначеність майбутніх співвідношень цін і витрат, здатна підірвати будь-які плани інвестицій. Особливі складності виникали при встановленні найкращого розміщення нових потужностей по країнах ОЄЕС.
Проте , незважаючи на стримуючі обставини, було досягнуто значного прогресу як в одержанні відповідної інформації, так і в аналізі інвестиційних планів. З іншого боку, стосовно виробництва деяких товарів і матеріалів відзначалася необхідність подальшого аналізу даних, щоб уникнути надлишкового інвестування. Небезуспішні спроби по координації інвестицій вживали і в інших галузях.
Накопичений досвід призвів до вироблення погодженого підходу до вирішення проблем і в окремих галузях. Допускалося припинення виконання нових проектів до прийняття у ході координації рішень по них. І навпаки, рішення Ради ОЄЕС про бажані інвестиції розглядалися як такі, що зобов'язували країни-учасниці використовувати всі можливості для здійснення таких інвестицій.
У якості пріоритетних для вкладення капталу розглядалися галузі, розвиток яких зменшував економічну залежність Європи від США. Виділялися галузі “долларосберігаючі” і “доллароприбуткові”, тобто імпортозаміщуючі й експортні. У міру скорочення американської допомоги доводилося шукати інші джерела задоволення потреб.
Одне з напрямків пошуку – можливість імпорту по більш низьким цінах, в тому числі із Північної Америки. Зниженню доларових витрат Європи сприяло й стимулювання її сільського господарства.
Організація й характер постачання.