Сутність та особливості міжнародної економічної діяльності

1 - Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

2 – Недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів.

У структурі державного апарату заведено виділити такі класифікаційні групи органів:

- загальнодержавні Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів;

- координаційні – Міністерство економіки, Національний банк, Міністерство фінансів та ін.;

- галузеві – міністерства та відомства, які відповідають за діяльність окремих секторів, галузей економіки;

- територіальні – регіональні, місцеві органи влади;

- спеціалізовані функціональні – інститути, які у своїй діяльності керуються національними інтересами, підтримуючи національних учасників міжнародного співробітництва ( н-д торгово-промислова палата України, Рада експортерів при Кабінеті Міністрів України)

Основними завданнями міжнародної економічної діяльності суб’єктів макрорівня є

максимізація випуску продукції засобами структурного вдосконалення виробництва, сприяння більш глибокій національній спеціалізації, розширення коопераційної бази господарювання;

гарантування довгострокової міжнародної конкурентоспроможності та економічної безпеки країни – забезпечення достатньо динамічного технологічного, промислового розвитку, доступу до джерел сировини;

контроль за станом внутрішнього ринку черес стимулювання його засобами зовнішньої конкуренції, недопущення проникнення на нього недоброякісних товарів;

зниження абсолютних витрат та корекції вартісних пропорцій у національній економіці;

збільшення зайнятості як фактор зростання та поліпшення результатів участі у міжнародному співробітництві;

використання механізмів міжнародної кооперації як інструмента поліпшення якості життя та розв’язання інших соціальних проблем;

поліпшення умов формування бюджету за рахунок позитивного сальдо поточних операцій або руху капітальних активів;

оптимізація розподілу доходів у масштабах економіки в цілому засобами тарифної, цінової політики, запровадження валютних обмежень;

гарантування дотримання екологічних, гуманітарних норм економічної діяльності.

4.Між- або наддержавний рівень

Сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні.

Відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно належали до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. На міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій. Держави беруть на себе зобов’язання вдаватись ( або не вдаватись) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов’язань . У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. Відбувається заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати. Саме це мало місце у процесі становлення та диверсифікації організаційної структури Євросоюзу, що привело до ліквідації взаємних митних обмежень і навіть прикордонного паспортного контролю для країн Шенгенської угоди ( ця угода за участі семи країн набула чинності в 1995 р., хоча підписано її було в 1985 р. представниками Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН і Франції, а в 1992р. до неї приєднались Іспанія та Португалія)