Нова економіка і моделі її формування в Україні
3. Україна на шляху до нової економіки
В останні роки лідери різних країн ставлять питання, чи готові їх народи до нової економіки. Для них нова економіка – це не тільки модель ведення бізнесу, а й стратегічна невід'ємна частина економіки майбутнього. Наприклад, прем'єр-міністр Великобританії Тоні Блер бачить мету свого уряду в створенні найкращих у світі умов для розвитку електронної торгівлі в 2002 р. При цьому, якщо в 1999 р. обсяг угод в електронному режимі становив близько 3 млрд. фунтів стерлінгів, то в 2002 р. він повинен зрости в 10 разів (до 4% ВНП країни).
На жаль, в Україні проблематика нової економіки не отримала належної оцінки. Економічна політика країни дискутується навколо напрямків, котрі всі уряди гордо називають «політикою реформ». Йде ніби-то змагання між політичними силами за право називатися «реформаторськими». Однак усі спроби висунути концепцію реформ зведені переважно до визначення відсотків установлення податків, прийняття тих чи інших кодексів, внесення часткових змін в існуючі закони, що, звичайно, і важливо, проте не може скласти генеральної лінії розвитку.
Україні пора покласти початок глобальної орієнтації своєї політики в економічній і соціальній сферах. Для цього, насамперед, потрібно створити відкрите суспільство з механізмами, що забезпечують необхідну для нової економіки гнучкість до змін, що відбуваються, і викликів суспільству. Не можна розраховувати на процвітання, якщо якого-небудь одного скандалу, нехай навіть великого (наприклад, касетного), досить для того, щоб протидіяти розвитку Інтернету, обмежити його використання в глобальному просторі й т. ін.В Україні не втомлюються ремствувати на недолік сировинних ресурсів. Іноді роблять запеклі спроби розширити видобуток нафти, газу, золота і т.п., що не може привести до подолання кризових явищ і, тим більше, повернути країну до числа розвинутих держав. При цьому забувають, що в даний час стратегічною сировиною стала інформація. Як важливо вчасно переорієнтуватися на нову стратегічну сировину, видно на прикладі сумного досвіду 70-их рр., коли більше десятиліття економічних невдач західних країн було викликано одним простим економічним феноменом – збільшенням уп'ятеро цін на нафту. Зараз нафта перестала бути найважливішою сировиною. Хоча «дигитальний» сектор західної економіки ще не такий великий, він уже дає значну частину економічного зростання . У США, наприклад, у сфері цифрової економіки виробляється усе ще 8% ВНП, але він дав країні 35% всього економічного приросту за останні роки. А падіння цін на комп'ютери викликає зниження інфляції, принаймні, на відсоток у рік.
Якщо ставити завдання переходу до економіки, де домінує інформація, – а тільки таке завдання варто ставити сьогодні, – то потрібно виходити з того, що ключем до всього в такому суспільстві є знання й освіта. Традиційно для України характерним був високий рівень розвитку науково-технічного прогресу й освіти при слабкому використанні наявних досягнень. Однак протягом останніх 10–15 рр. у цій сфері відбувалося погіршення ситуації – відтік кращих кадрів за кордон і в бізнес, зниження фінансування наукових досліджень й освіти, низький попит на молодих фахівців і наукові розробки. Виходить, що сфера науки й освіти працює ніби сама на себе.
Не можна сказати, що залежність економіки від знань – нове явище. Однак у наш час конкуренцію за джерела сировини XXI ст. – креативність і знання – можуть виграти тільки ті, хто створить відповідні умови для їх підтримки і розвитку. Межі даного дослід¬ження не дають можливості зупинитися детально на цій проблематиці. Проте деякі аспекти варто окреслити. Нам необхідно в прискореному темпі перейти на форми і принципи побудови всієї системи освіти на західний зразок для того, щоб створити передову індустрію підготовки і перепідготовки кадрів. Потрібно достатньо виділяти фінансування на підготовку науково-педагогічних кадрів у західних вузах з метою органічного включення в систему виробництва і відтворення знань на конкурентній основі.
Розробляючи нову політику в науці й освіті, варто мати на увазі, що в новій економіці доведеться пристосовуватися до англо-американської культури бізнесу. Для України це означає не тільки вивчення англійської мови, а й переведення значної частини навчального процесу в дитячих садках, школах і вузах на англійську мову. В одночас потрібно буде виконувати значну частину наукових досліджень, проектних і конструкторських робіт англійською мовою, підвищити питому вагу наукових публікацій англійською мовою. Англійською мовою частково доведеться виконувати фінансово-банківські, облікові й статистичні операції. Причому це потрібно робити якомога швидше, не повторюючи недолугого досвіду нескінченної адаптації нашого законодавства до законодавства Європейського Союзу, який Україна нагромадила, проголосивши своєю стратегічною метою інтеграцію в ЄС.
Старт у нове інформаційне суспільство передбачає надання всім можливості використання Інтернету. Для цього потрібна спеціальна урядова програма, як це робиться зараз у країнах Європейського Союзу. Незважаючи на наявність фінансових труднощів, за один-два роки всі освітні установи повинні бути забезпечені комп'ютерами і доступом в Інтернет. Усі види послуг, які можна надавати через Інтернет, повинні бути підготовлені до роботи в мережі. Варто ввести пільги для придбання комп'ютерів школярами і студентами, комп'ютерний бізнес необхідно максимально звільнити від податкового тягаря. Назріла необхідність у розробці пакета законів для підтримки електронної комерції, які ліквідують усі перешкоди на шляху широкого використання Інтернету в домашніх умовах і на підприємствах.Міжнародна конкуренція у сфері освіти особливо загострюється в новій економіці. Для досягнення реального успіху в ній важливе значення має залучення в університети іноземних студентів. Тут усіх випереджають США. З приблизно 2 млн. іноземних студентів, які навчаються не на своїй батьківщині, 30% – у США. Україна в останні роки тільки втрачає іноземних студентів. Така ситуація має багато причин. Для того, щоб їх виявити і кардинально змінити становище, необхідно, насамперед, докорінно змінити ставлення до залучення іноземних студентів. Нову політику можна реалізувати задяки професійному маркетингу, за допомогою якого вже багато років ведуть боротьбу за студентів американці. 1 січня 2001 р. маркетинговий консорціум заснували Німецька служба академічних обмінів (DAAD) і Конференція ректорів вузів Німеччини при фінансовій підтримці Федерального мініс¬терства освіти і досліджень. Німеччина ставить завдання до кінця 2003 р. збільшити частку іноземних студентів до 50%, а кількість іноземних аспірантів – удвічі.