Галузь страхування в Україні: проблеми і перспективи розвитку
З набуттям Україною незалежності економічні й соціаль¬ні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.
У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвес¬тиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.
Метою моєї роботи є аналіз страхової галузі в Україні в цілому, та окремих показових випадків. Галузь страхування описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обгрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної конкурентоспроможності галузі страхових послуг.
Постановка проблеми
В Україні періодом створення страхо¬вого ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші при¬ватні страхові компанії, які поклали край то¬тальній монополії Держстраху. Серед них: "Омета-Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламанд¬ра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" — філіал Російської акціонерної компанії, "Росток", "Славія" і т.д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з'явився альянс "Омета Інстер" — "Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство "Страхова компанія "Система резервних фондів", пряме представництво відкрила ав¬стрійська фірма "Safe invest".
У травні 1993 року був виданий Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який поклав початок створенню цивілізованої системи страхування в державі. Відповідно до Декрету було введено ліцензування страхової діяльності, сис¬тему звітності страховиків і методи державного регулювання страхового ринку. Було створено Державний комітет у справах нагляду за страховою діяльністю з наданням йому відповідних функцій і повноважень.
Закон України "Про страхування" захи¬щає вітчизняного страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та грома¬дян у статутному фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку ста¬тутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.
Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:
а) кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промис¬ловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;
б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.
За масштабами своєї роботи, обсягом відповідальності недержавні страхові ком¬панії важко порівняні з організаціями колишньо¬го Держстраху, економічна база яких фор¬мувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва було створено практично в усіх населених пунктах України.
З метою формування конкурентного се¬редовища на страховому ринку та приведен¬ня організаційної форми державної та ко¬мерційної страхової діяльності у відповід¬ність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкритого типу "Оранта", головним заснов¬ником якої з боку держави виступив Фонд державного майна.
В Україні Комітетом із страхового нагля¬ду було зареєстровано близько 800 страхо¬виків, але за період з 1994 по 1996 р. відкли¬кано ліцензії у 280 із них. Найгрубіші по¬рушення страхового законодавства виявле¬но в компаніях: "Укар" (Харків), "Альбіна" (Львів), "Аспек" (Чернігів), "Херсон-Аско" (Херсон), "Укрін і К°" (Київ).
Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником. Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують стра¬хову діяльність, стало підняття суми статут¬ного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ та зобов'я¬зання внести 60% його грошима. Такі умо¬ви далеко не всім страховикам під силу. У зв'язку з цим виникає проблема захисту інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів страховим компані¬ям, яким держава надала право здійснюва¬ти цей захист, а потім справедливо позба¬вила їх цього права.