Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил

Методологію будь-якої науки формує сукупність категорій, на які вона спирається, а також система певних методів дослідження та алгоритм розв'язання завдань практичної спрямованості. Ме¬тодологічною основою науки про розміщення продуктивних сил є матеріалістична діалектика, відповідні економічні категорії та закони. Будь-яка наука використовує широкий арсенал певних наукових прийомів і операцій для відтворення предмета, що вив¬чається, та досягнення поставленої мети дослідження. Виділяють чотири рівні наукових методів дослідження:

перший — загальнонауковий;

другий — міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань);

третій — конкретно-науковий, або спеціальний;

четвертий — методико-технічний.

Прикладом загальнонаукових методів слугують діалектичний та системний методи пізнання, їх застосування дає змогу дослід¬жувати продуктивні сили як складну динамічну систему, вся сукуп¬ність елементів якої перебуває у певних взаємозв'язках і відноси¬нах, утворюючи єдину цілісність. До міждисциплінарних методів, які є найпоширенішою групою, належать, зокрема, історичний і ма¬тематичний. Вони широко використовуються різними галузями на¬уки для аналізу динаміки розвитку процесів або явищ. Спеціальні методи застосовуються для конкретно-наукових досліджень. До них можна віднести, наприклад, статистичний і картографічний. Мето¬ди наукових досліджень, що утворюють методико-технічний рівень, дають змогу виконувати техніко-економічні розрахунки різної складності й здійснювати формалізацію окремих положень і рішень.

Розміщення продуктивних сил як галузь економічної науки використовує широкий спектр сучасних методів дослідження (ба¬лансові, нормативні, регіонального аналізу, економіко-статистичні, оптимізаційного моделювання, економіко-математичні, техніко-економічного обгрунтування та ін.), застосування яких дозво¬ляє одержати нові, науково обгрунтовані результати.

Сама методологічна схема розробки суто наукових, а нерідко і прикладних завдань щодо розміщення продуктивних сил перед¬бачає певну послідовність проведення досліджень і охоплює такі етапи.

Перший — програмний, що передбачає обгрунтування про¬грами виконання певного завдання чи проекту: його мети, очіку¬ваних результатів, виконавців, кошторису тощо.

Другий — інформаційний: збирання та обробка інформації; складання паспортів досліджуваних об'єктів.

Третій — аналітичний: проведення аналізу одержаної інфор¬мації, її систематизація та інтерпретація з метою отримання нау¬кових і практичних результатів.

Четвертий — модельний, який включає розробку системи мо¬делей прогнозування та планування для різних рівнів управління.

П'ятий — алгоритмічний: визначення чіткого порядку вироб¬лення конкретних рішень щодо розміщення продуктивних сил.

Шостий — концептуально-конструктивний: розробка концеп¬цій, проектів, програм, опрацювання прикладних рішень, одер¬жання пошукового результату.

Слід зауважити, що наведена вище методологічна схема є до певної міри універсальною, однак нерідко вона використовується із значними модифікаціями, що зумовлено потребами чи вимога¬ми практики.

Становлення методологічних основ науки про розміщення продуктивних сил відбувалося досить тривалий час. Основопо¬ложниками ринкової теорії розміщення виробництва є І. Тюнен, А. Вебер, А. Гетнер, А. Льош, В. Крісталлер, У. Ізард, Дж. Чорлі, П. Хаггет та ін.