Стабільний фінансовий сектор – базова умова побудови економіки ринкового типу

Економічні структури є не тільки цілісними, а динамічними утвореннями, що розвиваються під впливом різних за своїми значенням і впливом факторів, умов зовнішнього середовища, ступеня зрілості всього суспільного ладу. Системно-структурний підхід до аналізу соціально-економічних процесів передбачає застосування системного аналізу, який ґрунтується на таких провідних принципах, як цілісність. Комплексність, динамічність взаємодії, взаємозалежності та взаємозв’язку елементів.

Системно-структурний аналіз передбачає цілу ієрархію систем різного порядку. Кожна система, будучи цілісним утворенням, може бути підсисте¬мою іншої системи вищого порядку. Так, зокрема, фінансова система є під¬системою системи функціонування продуктивних сил і виробничих відно¬син, виробництва і споживання на всіх етапах економічного обігу.

Як вже зазначалося, фінансові відносини за своїм змістом мають виконувати регулюючу, стимулюючу, контролюючу і фіскальну функції. Однак великі функціональні можливості фінансових відносин сьогодні використовуються мінімально і за¬лишаються нерозкритими. Тому як ланка загальноекономічної системи вони значною мірою випадають із макроекономічного регулювання, що і є однією з основних причин наростання фінансової кризи. Курс на регулювання еко¬номічних відносин лише фіскально-монетарними методами не на кожному етапі себе виправдовує і часто призводить до зіткнення економічних інтере¬сів держави і суб'єктів господарювання. Для того щоб мінімізувати опір ла¬нок системи, необхідно дотримуватись в економічній політиці узгодження різних функцій фінансових відносин у процесі суспільного відтворення на всіх його стадіях, враховуючи головне завдання фінансів – сприяння підвищенню ефективності виробництва, стимулювання його розвитку, економії витрат уречевленої та живої праці. Фінанси мають впливати на весь процес кругообігу капіталу, сприяти його прискоренню, стимулювати ефективне використання матеріальних, трудових і грошово-кредитних ресурсів.

Загалом фінансовий сектор економіки включає фінансові операції, адек¬ватні економічному обігу в секторі підприємств, держави і домашніх госпо¬дарств. Державний фінансовий сектор включає фінансові операції центральних і місцевих органів виконав¬чої влади з виконання функцій державного управління, соціального забезпе¬чення, розвитку невиробничої сфери, забезпечення незалежності та захисту державності.

Поняття “державний сектор” означає сектор економіки, яким керують органи державного управління і який забезпечує досягнення цілей держави щодо надання неринкових послуг і здійснення перерозподілу доходу, фінан¬сованого податками, на інші сектори економіки. Фінансові інститути, що контролюються державою, не входять до органів державного управління, але розглядаються як державні фінансові інститути. Нефінансові державні під¬приємства, що виробляють та продають товари і послуги (націоналізовані або засновані урядом підприємства), входять до визначення “державний сектор”. В адміністративній економіці ці підприємства є основною складовою про¬дуктивного сектора економіки, і бюджет відіграє роль основного мобілізуючого і розподільного фінансового інструменту. Це призводило до значного перерозподілу ресурсів через державний бюджет (на 20—25% вище, ніж у країнах з ринковою економікою), а також визначало структуру державних доходів і видатків. Більша частина доходів держави забезпечувалася за раху¬нок податкових надходжень корпоративного сектора економіки. Надходжен¬ня від індивідуальних доходів громадян залишалися низькими порівняно з міжнародними стандартами. Оподаткування особистих доходів громадян об¬межувалося низьким рівнем заробітної плати соціалізованого сектора і уста¬новкою, що первинний розподіл трудових доходів є достатнім і не погребує додаткової корекції.В умовах ринкової економіки, коли основну роль у забезпеченні еконо¬мічного зростання відіграє приватний сектор економіки, а державний сектор відіграє роль підтримуючого середовища, бюджетна політика концентрується на досягненні макроекономічної стабільності та ефективності розподілу фі¬нансових ресурсів. Фінанси виконують контролюючу і стимулюючу роль: во¬ни спрямовуються на формування ефективної структури виробництва, сти¬мулювання науково-технічного прогресу, ресурсозбереження та підвищення ефективності праці. При цьому бюджетна політика органічно пов'язана з функціонуванням інших фінансових інструментів і відіграє роль їхнього ко¬ординатора на макроекономічному (загальнодержавному) рівні.

Розглянемо основні види фінансової політики як способи формування і контролю фінансової системи.

Види фінансової політики і механізми її реалізації

Необхідність у розробці і систематичному проведенні фінансової політики виникла з розвитком капіталізму. Безпосередній поштовх до створення і реалізації програм фінансової політики дала економічна криза 1929-1933, яка поставила під сумнів здатність ринкової системи до саморегулювання без активного втручання держави до економічного життя. В 30-40 роки завдання фінансової політики переважно зводились до послаблення впливу криз перевиробництва на економіку, підтримання високої господарчої активності та розширення купівельного попиту. До 60-их років цей акцент змістився, і головним її завданням стає досягнення високої зайнятості та стимулювання збільшення темпів економічного зростання. З 70-их років включаючи сучасну фінансову політику, пріоритетним напрямком стала боротьба з інфляцією в сукупності з попередніми задачами : забезпеченням високої зайнятості, стимулюванням економічного зростання, вирівнюванням платіжного балансу тощо.