Плодоовочева галузь України – проблеми і перспективи конкурентоспроможності

Так, загрозливих масштабів набрала і має тенденцію до поглиблення сировинна криза в цукровій промисловості. Виробничі потужності діючих цукрових заводів можуть переробляти близько 45 млн. т цукрових буряків і виробляти з них до 5 млн. т цукру. Проте протягом останніх років, внаслідок скорочення посівних площ буряків, а також зниження їх урожайності і валового збору, виробництво цукру зменшилося вдвічі, і в 1999 р. становило лише 1,6 млн. т. Минулого року буряки переробляли тільки 170 цукрових заводів з 191. При цьому мали місце значні простої їх виробничих потужностей через неритмічне надходження сировини і енергоносіїв.

Визначальною рисою плодоовочевої галузі є складність отримання сільсгоспвиробниками довгострокових кредитів, так необхідних для реорганізаціїї підприємств цієї галузі, для придбання нового обладнання (плодоовочконсервні виробники та тепличні підприємства), необхідного для забезпечення прийнятного рівня рентабельності галузі.

Однією з основних проблем, яка постає перед операторами плодоовочевої галузі є неможливість формування ф’ючерських цін, тобто банки не взмозі спрогнозувати ціни на продукти галузі. Тому вони не наважуються брати на себе ризик по кредитуванню закупок продуктів плодоовочевої галузі в періоди сезонного перевищення пропозиції над попитом. Це заважає сільгоспвиробникам отримувати макимально можливі прибутки.

Мізерною є доля експорту овочів та фруктів (див. додатки) в їх натуральному вигляді. Так, доля експорту овочів та продуктів їх переробки становить в загальному обсязі попиту лише 0,2-0,3%, фруктів – 4,1%. В сруктурі вартості експорту овочевої та баштанної продукції основна частина припадає на гриби та помідори – 26-27% і 3-16% відповідно. На найближче майбутнє прогнозується збереження високого попиту на українські гриби, помідори та огірки, розширення експорту заморожених овочів. В 2001/2002 році прогнозується збільшення обсягу експорту в порівнянні з 2000/2001 роком на 25%. В сруктурі вартості експорту фруктів і ягід минулого маркетингово року основна частина прийшлася на лісні ягоди (чорника, клюква) та горіхи – 54,8% та 31,2% відповідно. В 2001/2002 маркетинговому році зміцниться тенденція розширення зовнішнього ринку плодо-ягідної продукції. Очікується 7,9% зростання експорту ягід та фруктів в 2001/2002 році. В сруктурі експорту очікується збільшення долі яблук (до 60-70%). Очікується значне розширення ринків збуту в Росії.(13)

В порівнянні з загальним результатом, результати плодоовочконсервної галузі виглядають значно обнадійливіше. Так, група лідерів (група компаній "Верес", Ніжинський консервний комбінат, ЗАО "Чумак" и ООО "Подільський смак"; до цього квартету можно додати компанії, котрі працюють переважно по франчайзинговим схемам. — "Прокъ" та "Круиз") на плодоовочевому ринку відрізняється достатньо великою часткою експорту, наприклад ООО "Подільський смак" – 70%, Ніжинський консервний комбінат –50%.

Слід зазначити, що якщо глобальна конкурентоспроможність плодоовочевої галузі можлива лише в перспективі, то на внутрішньому ринку вітчизняні овочі та фрукти впевнено витісняють імпорт. Так, доля імпортних фруктів на українському ринку становить – 5-6%, а імпортної овочевої продукції – взагалі лише 0,2-0,3%. Хоча, варто згадати той факт, що такий стан речей в певній (хоча і незнчній) мірі обумовлений державним регулюванням імпорту, і в більшій мірі - подальшим зниженням платоспроможності українського населення.

3. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Щоб зрозуміти головну причини незадовільного стану плодоовочевої галузі не є обов’язковим вдаватися до глибинного аналізу. Варто лише назвати деякі цифри. Так, якщо в минулому році в сільське господарство нашої країни було вкладено 3 мільярди гривень (зрозуміло, що доля, котра припадає саме на плодоовочеву галузь взагалі мізерна), то в Польщі в 1999 році отримано інвестицій на суму 23 мільярди доларів США, в Угорщині - 17 мільярдів доларів. А ми живемо лише за рахунок своїх можливостей. Тому й маємо такі результати. Це, звісно ж, найповерхневіша причина проблем галузі.Відомо, що на сьогодні дуже багато підприємств в Україні проводять технічне переобладнання з метою підвищення продуктивності і якісних характеристик. Це першочерговий захід. Але дана галузь вимагає довготермінового інвестування, перш за все, в побудову сировинної бази і її розвиток. Це стосується виробництва вина, цукру, плодоовочевих консервів, тепличного бізнесу. Сьогодні необхідно впровадити дієві механізми залучення нашої банківської системи до співпраці з селом на пільгових (і ці пільги має забезпечити саме держава) умовах. Дешеві кредити – ядро розвитку сільського господарства в Україні, без цього можливе лише поглиблення проблеми. Слід також усвідомити, що лише за умови визначення правових аспектів купівлі-продажу землі (коригування Земельного кодексу) можливе залучення іноземних інвесторів в дану галузь (аналогічна ситуація і з вітчизняним інвестором)

Надзвичайно небезпечна для галузі й вже згадувана сировинна проблема. Адже за нею криється ціла низка загроз для ефективного існування суб’єктів галузі. Через нестачу оборотних коштів або перебої із сировиною підприємства плодоовочевої промисловості в середині 90х рр. вдавалися до давальницьких умов роботи. Це означає, що давалець постачає на виробництво сировину чи якийсь її компонент чи упаковку (наприклад, жерсть для консервів), а потім бере певну кількість готової продукції за низькою відпускною ціною для подальшого збуту. Небезпека тут криється в тому, що, як правило, давальці викидають продукцію на ринок за демпінговими цінами, наприклад, на 10-15 % дешевше. Якщо на цьому заводі паралельно взяв продукцію на реалізацію трейдер, для нього стає важко збувати цю продукцію без збитків. Складається ситуація, коли підприємство не може утримати стабільний ціновий фон. Як наслідок – з ним не схоче співпрацювати жодна велика збутова структура, хоча пропозиції організувати стабільний збут були і є. А стабільний збут – це плановане надходження коштів на підприємство, що дає змогу постійно працювати і розвиватися.