Виробництво засобів зв’язку України: проблеми і перспективи

1.Мета роботи

Сьогодні вже ні в кого не виникає сумнівів в тому, що ми живемо не в аграрному, не в індустріальному, а в інформаційному суспільстві, де інформація є найдорожчим товаром. Вчасність отримання інформації та її достовірність для багатьох компаній та індивідуальних інвесторів є першочерговим фактором процвітання та успішного розвитку. Саме тому в країнах з розвинутою економікою питанню розвитку інформаційних технологій та пов’язаних з ними галузям приділяють багато уваги.

Ті, хто володіють інформацією та технологіями її швидкого та надійного отримання, володіють світом. Історично склалося, що ті народи і країни, яким поталанило винайти досконаліші технології і за їх допомогою підвищити продуктивність праці, поступово в своєму розвитку змогли вийти вперед. Річне виробництво ВНП сягає в “центрах високих технологій” (розвинутих країнах) 25-36 тисяч доларів США на людину, а в “країнах, що розвиваються” воно не перевищує 50-2000 доларів США.

Інформація, а не природні ресурси, як раніше, є головною складовою процвітання розвиненої економіки. Інформацію зазвичай одержують через використання засобів зв’язку, а отже розвиток виробництва засобів зв’язку є далеко не останнім завданням розвитку країни. Якщо ж взяти до уваги тісний зв’язок галузі виробництва засобів зв’язку з іншими (наприклад галуззю телекомунікацій, інтернет-технологій), то стає очевидною першочергова необхідність її розвитку.

Метою даної роботи є дослідження стану галузі виробництва засобів зв’язку в Україні, оцінення її глобальної та регіональної конкурентноздатності, виявлення проблем та ризиків, з якими стикається ця галузь, визначення шляхів їх подолання та вибір найкращого “сценарію” виходу з наявної ситуації.

2. Постановка проблеми

Після розпаду Радянського Союзу на грудень 1991 року на 176 підприємствах електронної промисловості, до якої входило виробництво засобів зв’язку, на території України працювало 261577 чоловік. У складі галузі було 93 промислових підприємства, 8 НДІ, 22 КБ, 12 будівельних підприємств і 9 торговельних. Ці заводи, НДІ і КБ входили, в основному, до складу 32 НВО і ВО.

Ринками збуту електронних компонентів, що виробляли підприємства України, на 70% були приладобудівні і оборонні підприємства Росіі, 5% — інших республік, 5% — країн РЕВ і 20% — приладобудівні та оборонні заводи України.

На територіїї колишньої УРСР виробництво засобів зв’язку було представлене здебільше складальними заводами, частини виробів продукувалися на підприємствами інших республік, не було повного циклу виробництва на території України.

Внаслідок зміни структури зв’язків між заводами України та іншими колишніми республіками та відкриття ринку для побутової та промислової електронної техніки світових виробників, підприємства електронного приладобудування (до цієї галузі входить виробництво засобів зв’язку) почали “танути” на очах. На території України були зруйновані майже вщент виробництва телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, обчислювальних машин, телефонних апаратів, зазнали непоправних втрат заводи авіа-, судно-, радіоелектроніки військового і невійськового призначення. Продукція підприємств з виробництва засобів зв’язку не змогла конкурувати з іноземними виробами, оскільки спостерігався великий розрив і в якостї, і в технології виробництва. Залишкові ринки збуту поступово майже на 100% захопили закордонні фірми. Конкурувати з ними підприємствам в умовах гіперінфляції, втрат обігових коштів, високих відсотків за кредити і появи нових митних кордонів було неможливо. Слід також брати до уваги високий рівень капіталоємкості цієї галузі та порівняно повільне повернення інвестицій, що підвищує їх ризикованість.

Виробництво засобів зв’язку можна віднести до галузі “високих технологій”. В той час, коли у всьому світі говорять про необхідність розвитку “високих технологій”, в промисловості України її частка становить не більше 3–5%. Неконкурентноспроможність України на ринку засобів зв’язку сьогодні є значною проблемою. Немалий потенціал, який має України в цій галузі, покищо залишається у пасивному стані. На ринку представлені тільки окремі підприємства, продукція яких експортується і здатна конкурувати. Таким винятком є, насамперед, Запорізьке державне підприємство “Радіоприлад”, яке працює на ринку засобів зв’язку виробничо-технічного призначення. Виробництво ж засобів зв’язку, що спрямовано на споживчий ринок представлене здебільшого складальними підприємствами.