Кондитерська промисловість України: проблеми і перспективи конкурентоздатності
Голова правління АТЗТ “Харківська бісквітна фабрика” Алла Коваленко наполягає на зниженні податків, особливо на той прибуток, що направляється підприємствами на технічне переоснащення. Також вона пропонує відмовитися від практики обкладення митними тарифами та ПДВ обладнання, яке ввозиться з метою розширення виробництва, насамперед такого, аналогів якому в Україні немає.
Компанія “А.В.К.” досить нетрадиційно підійшла до вирішення проблем з митними ставками та ПДВ. Вона планує відкрити виробниче підприємство прямо в Росії, отримавши таким чином доступ до дешевших, ніж в Україні, сировини та енергоносіїв.
НЕОБХІДНІ РЕСУРСИ ТА УМОВИ
Для втілення вищезазначених пропозицій у життя потрібне виконання певних умов.
По-перше, необхідні значні інвестиції у певні галузі та напрямки виробництва (пакувальна продукція), зокрема для закупівлі сучасного обладнання та впровадження нових технологій.
По-друге, потрібно, щоб уряд України зрозумів неправильність своєї стратегії щодо підтримки деяких галузей промисловості (за рахунок погіршення стану інших) та відмовився від неї.
По-третє, необхідне усвідомлення російською стороною того, що її власні виробники не спроможні забезпечити всю країну кондитерськими виробами, тому імпорт потрібно стимулювати, можливо, здійснюючи перерозподіл його в області, які російські виробники та постачальники залишають поза увагою. До того ж, в тих регіонах, де працюють українські підприємства, жорсткої конкуренції немає (Тюмень, Зауральє).
Отже, для покращення ситуації, що існує зараз у кондитерській галузі, необхідне виконання трьох вищеназваних умов.
ВИСНОВКИ
Українська кондитерська промисловість вже довела свою конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках: продукція цієї галузі задовільняє європейським показникам якості. Часи дешевих неякісних цукерок в яскравих обгортках давно пройшли, поступившись місцем більш якісній кондитерській продукції вітчизняних виробників. Зараз імпортні вироби займають незначну частку українського ринку – і це при тому, що часто у вітчизняних компаній не вистачає коштів на модернізацію обладнання. Крім того, існує проблема кваліфікованих кадрів: на кулінарів в Україні ніде особливо не вчать.Проте, незважаючи на всі перешкоди, протягом останніх п’яти років, починаючи з 1996, відбувалося значне розширення виробництва кондитерської продукції. Але у 2001 році цей розвиток зупинився через ряд проблем, з якими зіткнулися українські виробники. В першу чергу, це встановлення українським урядом мінімальної ціни на вітчизняний цукор з метою підтримки цукрової галузі. Іншою істотною причиною зниження темпів зростання стало запровадження Росією ввізного мита у розмірі 21% на 1 кг та введення ПДВ 20% на українську кондитерську продукцію. Серед інших проблем можна назвати нестачу коштів на модернізацію обладнання та впровадження нових технологій (особливо це стосується невеликих підприємств, що функціонують завдяки власним коштам) та нерозвиненість української пакувальної промисловості: зараз багато виробників відчувають нестачу якісних пакувальних матеріалів вітчизняного виробництва.
Для вирішення цих проблем потрібна зміна напрямку дій українського та російського урядів, тобто відмова від тих заходів, які можуть спричинити тривалу кризу в кондитерській галузі і призвести до того, що українська продукція буде неконкурентноздатною на світовому ринку.
Що стосується зокрема українського уряду, то він повинен якщо не підтримувати вітчизняних виробників кондитерської продукції (“Світоч”, “А.В.К.”, “Укрпромінвест”, “Харківська бісквітна фабрика” тощо), то, принаймні, хоча б не чинити їм перешкод шляхом штучного підвищення цін на сировину.
В цілому ж кондитерська галузь є конкурентноздатною на внутрішньому ринку, і поряд з тим намагається зробити свою продукцію конкурентоздатною на зовнішньому ринку. Проте позиції українських виробників на глобальних ринках є ще досить слабкими. В першу чергу, це спричинене рядом проблем, з якими зіткнулися зараз українські виробники кондитерської продукції.