Регулювання зайнятості трудових ресурсів України
У 1950-х роках у політику державного регулювання застосовувалися кейнсианские методи. Кейнсианцы вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так називаного "ефективного попиту" (спрощено - рівня споживання і інвестицій).
Дж.-М. Кейнс писала: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні..." .
Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва і безробіття.Таким чином, кейнсианці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості.
Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсианці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, у які зроблені інвестиції.
Відповідно до поглядів автора "Загальної теорії", "справжня" інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту ріст грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика ("повзуча") інфляція має, з погляду кейнсианців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу.
У 60-х роках прихильники кейнсіанского підходу використовували криву Филлипса, для того щоб тримати в поле зору безробіття й інфляцію і враховувати їхній негативний вплив у довгостроковому плані.
Монетаристи виступили проти кейнсіанского тлумачення кривої Филлипса як простого і доступного рішення проблеми вибору цілей економічної політики. Інфляція не розглядається ними як "неминуча плата" за досягнення високого рівня зайнятості. У 1967 році М. Фридмен висловив думку про існування "природного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.
З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати до додаткових скачок інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Бачачи "безглуздість" політики стимулювання попиту, Фридмен вважав нераціональним досягнення повної зайнятості.
Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанскої політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витиснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестицій, воно втрачає через скорочення уливань із приватного сектора.
Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.
Монетаристські методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді посібників. Звідси рекомендації скасувати ці посібники, щоб змусити людей працювати. Монетаристи пропонують відмовитися від стимулювання економічного росту шляхом збільшення попиту. Однак політика обмеження попиту може викликати непорівнянні втрати для народного господарства.
Однак, існує ще один шлях рішення цієї проблеми – через створення могутньої сервісної системи по роботі з кадрами...