Інтеграція України у світове господарство
Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'яз¬ків України підпорядковується раціональному розв'язанню найгостріших проблем оздоровлення економіки — подоланню численних дефіцитів на внутрішньому ринку, прискоренню НТП, нагрома¬дженню валютних ресурсів для сплати нашої частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.
Подальшу децентралізацію зовнішньоекономічного комплексу, вихід на світовий ринок численних дрібних учасників (кооперати¬вів, малих підприємств тощо) гальмує відсутність спеціальної підго¬товки значної частини персоналу. Щоб забезпечити ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, слід оперативно формувати демо¬кратичні політичні структури, соціальну базу демократії, високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволо¬діла суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема ство¬рення широкої системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для підприємств і організацій, зайнятих зовнішньо¬економічною діяльністю. Всілякі зволікання з розв'язанням цього завдання можуть спричинити примноження наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади зарубіж¬них країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком виправданим у зв'язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання громадян України і запрошення з інших країн спеціаліс¬тів з маркетингу, валютно-фінансових операцій, міжнародного права.
Отже, розвиток зовнішньоекономічних відносин є не самоціл¬лю, а одним з перевірених досвідом багатьох розвинутих країн спо¬собів подолання кризового стану економіки, виведення виробни¬чого потенціалу на сучасний технічний і технологічний рівні, під¬вищення добробуту народу України.
Роль економічної реформи в інтеграції України у світову економічну систему
Міжнародний досвід переходу економіки в нову якість показує, що практично завжди у випереджальному режимі запроваджують¬ся економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. В Україні, як, до речі, і в інших державах, що утворили¬ся після розпаду СРСР, така логіка реформування порушена, ос¬кільки тут свого часу економічні перетворення не просто недооці¬нювались, а й запізнились і відірвалися від політичної сфери.
Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунту¬ватися передусім на кардинальних змінах у структурі національної економіки України. Однак зовнішньоекономічні зв'язки — не па¬сивний елемент в еволюції національної економіки, вони можуть активно впливати на її розвиток. Для цього необхідно сконструю¬вати гнучкий і динамічний механізм, який регулював би інтегра¬цію економіки України у світовий ринок, зробив би її відкритою для зовнішнього світу.
Зрештою, без інтеграції економіки України у світову економіч¬ну систему неможливо досягти високого рівня добробуту народу. Питання полягає в тому, яким шляхом здійснювати інтеграцію. Залишатися підсистемою мілітаризованої економіки колишнього СРСР, очікуючи тривалої та болісної інтеграції в світову економіку через вкрай повільну ліквідацію бар'єрів і заборон на зовнішньо¬економічну діяльність, — безперспективний шлях для України. Ор¬ганізоване входження колишніх республік у світове співтоварист¬во із суто політичних міркувань є досить проблематичним, оскіль¬ки роль вертикальної ієрархії управління у світі невпинно зменшу¬ється і зростає значення горизонтальних зв'язків у процесі ство¬рення нової системи виробництва благ,Основними характеристиками нової системи виробництва благ є: зменшення чисельності зайнятих у промисловому виробництві найрозвинутіших країн; широке використання фірмами і корпора¬ціями нових форм фінансової діяльності як ефективних інструмен¬тів досягнення необхідного балансу між інвестиціями і заощаджен¬нями; інформаційна революція, яка все більше поширюється і змо¬же змінити у виробництві ресурси.
Дослідники функціонування "швидких" економік високорозви-нутих країн помітили, по-перше, зменшення потреби в багатьох традиційних видах масової сировини; по-друге, збільшення кіль¬кості підприємств, які працюють за "швидким циклом", коли про¬цеси проектування і випуску продукції поєднуються, а можливості скорочення запасів сировини і устаткування різко зростають; по-третє, інвестування значних коштів в електронну інфраструктуру.
"Швидкі" економіки мають змогу збільшувати темпи свого роз¬витку не стільки за допомогою нових виробничих технологій, скіль¬ки завдяки оперативнішому здійсненню всіх управлінських опера¬цій і скороченню часу для прийняття рішень, обробки інформації та всього обсягу знань і проходження їх через економічний механізм.