Проблема рівності і соціальної справедливості в умовах ринкової економіки

Соціальна справедливість і економічна ефективність

Проблеми справедливотсі і несправедливості в ринковій економіці проявляються також через суперечність між економічною ефективністю і соціальною справедливістю. Гловне питання тут: як зробити ринкові відносини, що формуються ефективними і одночасно справедливими і гідними людини? Адже перерозподіл коштів від добре працюючих робітників до погано працюючих (що здійснюєьться нібито в ім’я досягнення соціальної справедливості і забезпечення всім членам суспільства соціально прийнятого рівня доходів) в дійсності не дає сильного стимулюючого ефекту, гальмує економічний розвиток.

Можна стверджувати, що диференціація доходів (і відповідно матеріальна нерівність) як стимул є в ринковій економіці свого роду соціальною та етичною "платою" за підвищення ефективності виробництва.

Межі диференціації доходів. У перехідному постсоціалістичному суспільстві гостро стає проблема чіткого визначення меж диференціації доходів індивіда. Межі диференціації доходів повинні бути такими, щоб по-перше, стимулювати більш ефективну і кваліфіковану діяльність; по-друге, одночасно створювати у менш забезпечених працівників стимули до збільшення особистих доходів: по-третє, не викликати надмірно різкої соціальної нерівності, а отже й соціального невдоволення в суспільстві.

При будь-який суспільно-економічній системі існують об’єктивні обмежувачі рівня диференціації доходів, тобто допустимі межі нерівності доходів у соціальному, економічному й політичному плані. Необхідність диференціації в доходах, з одного боку, і наявність об’єктивних обмежувачів нерівності, з другого - реально існуюча соціоекономічна дилема в сучасній економіці України.Найочевиднішими є соціальні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані із зниженням початкового рівня задоволення потреб населення, коли бідні люди не можуть задовільнити навіть самі нагальні свої потреби, в той час як заможні живуть у розкоші. Дифереціація доходів неминуче спричиняє гострі проблеми, соціальну та майнову поляризацію людей, що викликає погіршення морально-психологічного клімату в суспільстві, призводить до протистояння соціальних груп.

Реально існують й економічні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані із зниженням стимулів до праці у високооплачуваних і частини середньооплачуваних працівників, чисельнисть яких досить значна. У результаті в цих людей зникають перспективи в трудовій та підприємницькій діяльності. У цьому зв’язку уявляється, що навряд чи правильно, знімаючи обмеження з рівня доходів меншої частини суспільства, по суті відмовляючи в праві добре заробляти більшій частині суспільства.

Мають місце й политичні обмежувачі диференціації доходів, пов’язані з можливістю загрострення політичної ситтуації в суспільстві, зростанням радикальних настроїв серед малозабезпечених верств населення.

Особи з мінімальними доходами, реально стикаються з відсутністю життєвих перспектив, стають поживним соціальним середовищем для зростання політичного екстремізму і нестабільності в суспільстві.

Визначення меж прийнятої в суспільстві диференціації доходів стає одним із центральних орієнтирів при проведенні державної соціальної політики (політики регулювання доходів).

Суперечливість між ефективністю і справедливістю

Надії домогтися підвищення матеріального добробуту людей і на цій основі забезпечити більшу справедливість у розподілі доходів грунтуються на перспективах динамічного росту і загального підвищення ефективності суспільного виробництва. Успішно пройти важкий перехідний період можна лише створивши необхідні економічні стимули.

Суперечність між соціальною справедливістю та економічною ефективністю гостро ставить проблему банкрутства збиткових підприємств. Немає сумніву, що з точки зору економічної ефективності банкрутство є нормальним явищем. Закриття неефективних підприємств є одним із головних шляхів вирішення проблеми структурної перебудови економіки України. Обмежені можливості бюджету не дозволяють державі взяти на себе всі борги підприємств-банкрутів. Сьогодні замість того, щоб стимулювати дійсно ефективно працюючі підприємства, величезні бюджетні кошти витрачаються на дотації явно неефективним виробництвам.