Проблеми регіональної політики і РПС України

- для виробничих зон – майже всі промислові регіони України;

- для науково-технічних зон – міста Київ, Харків, Одеса, Львів та прилеглі до них території;

- для туристично-рекреаційних зон – Автономна Республіка Крим, Закар¬пат¬ська, Львівська, Чернівецька, Івано-Франківська області [23, с.].До найбільш підготовлених проектів ВЕЗ, які можуть бути включені до складу програми розбудови їх впродовж 5-7-и річного періоду, відносяться проекти зовнішньоторговельних зон у Волинській (“Інтерпорт Ковель”), Закарпатській (“Закарпаття” – зона на базі транспортного вузла “Чоп-Батєво”), Одеській (“Порто-Франко”, м.Одеса), Львівській області (“Яворів” на базі автопорту Краківець), туристично-рекреаційних зон у Чернівецькій області (“Буковина”) та інші.

Програма розбудови спеціальних економічних зон має бути розрахована на 5-7-и річний період. Реалізація заходів, передбачених у Програмі, дозволить отримати прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, збереження та модернізації існуючих, створення нових робочих місць, збільшення зайнятості та доходів населення, додаткових орендних платежів, зборів від страхування. Одночасно передбачається і непрямий (опосередкований) ефект внаслідок активізації підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові народного господарства регіону).

3. Україна належить до країн з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності, у зв’язку з чим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває першорядного значення.

На Придніпров’я припадає 9,8% території та близько 12% населення, в тому числі міського – 14%. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної. До того ж промисловість концентрується на вузькій смузі вздовж Дніпра. Це призводить до сильного забруднення повітря, води й землі, особливо в районах найбільшого зосередження промислових об’єктів.

Регіонами, які належать до екологічно напружених, є Прикарпаття (Чернівецька, Івано-Франківська області), Північний Крим, Сумська область (північна частина), Черкаська область (Придніпровська частина), м.Київ.

Особливо актуальною проблемою України є охорона водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя припадає 1000 м³ води місцевого стоку на рік, але забезпечення неоднакове в різних частинах країни. Так, у Західній економічній зоні воно у 7 разів вище, ніж у Південній, та у 3 рази вище, ніж у Східній. З урахуванням транзитного стоку (Дунай, Дніпро, Сіверський Донець) середнє забезпечення водою становить 3500 м³ на одного жителя.

Майже 2 тис. км становить берегова лінія України, яку омивають води Чорного та Азовського морів. Північна частина Чорного моря з середньою глибиною 60-120 м добре нагрівається у літній період і багата на рибу (180 видів), Азовське море, середня глибина якого 8 м, налічує майже 350 видів риб. Чорне та Азовське моря дуже забруднені внаслідок викидів неочищених вод рядом великих підприємств чорної металургії, хімії, нафтохімії, вугільної та харчової промисловості. Скидання забруднених вод перевищує 1 млрд м³, або 20 м³ на одного жителя.

Грунти України, незважаючи на її порівняно невелику площу, досить різноманітні. Про це свідчить той факт, що при великомасштабному картуванні їх налічувалося майже 650 видів.

У цілому структура грунтів України характеризується такими даними, %: типові чорноземи – 18, звичайні чорноземи – 27,7, південні чорноземи – 8,9 загальної площі. Отже, майже 55% площі становлять чорноземи, майже 6% - чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних породах, чорноземи на супіщаних і піщаних породах, лучно-чорноземні грунти.

Значної шкоди якості грунтів завдає невміле використання мінеральних добрив, гербіцидів, пестицидів та інших хімічних речовин з великою токсичністю, що впливає як на грунти, так і на флору, фауну і людину. Шкоди завдає також повільне відтворення, а в деяких областях свідоме знищення полезахисних смуг. Тепер у степовій і лісостеповій зонах залишилося близько 50% смуг, створених раніше.