Структурна перебудова економіки України, як умова економічної кризи

Іноземні інвестори поки що не заінтересовані в широкомасштабному інвестуванні в українську економіку. Щорічні фактичні вкладення для розмірів економіки України майже не відчутні. Внутрішні нагромадження переважної більшості з діючих підприємств різних форм власності, загнаних до гостро кризового стану падіння національного товаровиробництва і доходів, залишаються мізерними. До того ж вони рік у рік зменшуються.

За рахунок асигнувань з дефіцитного бюджету держави і місцевих органів влади, який більше ніж на третину, а той на половину дотується емісійними грішми Національного Банку України, досить важко реалізувати навіть найважливіші державні цільові програми, не кажучи вже про можливості вагомої підтримки розвитку всіх галузей і господарських структур. Держава робить чи малі зусилля, щоб звільнити свій збідніий бюджет від цього тягаря. Проте поки що належних результатів нема. Заплановані надходження коштів до бюджету - внаслідок відсутності жорсткої платіжної дисципліни, приховування доходів та імітації фінансових банкрутств- не виконуються майже на половину, що не дозволяє своєчасно оплачувати навіть заробітну плату працівникам бюджетних сфер.Кошти фондів нагромадження продовжують за старими методами розпорошуватися по численних об"єктах, не даючи очікуваних результатів. Власне саме така політика центалізованих нагромаджень та інвестицій призводить до паралічу найважлвіших державних програм конверсії ВПК, структурної перебудови економіки, розв"язання гострих проблем економічної безпеки. Зміни в обсягах і структурі капіталовкладень по групах галузей, що відбулися за минулі роки реформ, можна простежити за наведеними в таблиці 4.1 результатами розрахунків, з яких напрошуються такі висновки.

По-перше. Всі без винятку галузеві блоки скоротили обсяги інвестицій. При загальному падінні капіталовкладень на 59,4%, промисловісь, знизивши обся виробництва за цей час майже на 2/3, залишає за собою 53,5% інвестицій, а сільськек і лісове господарство - навпаки, зменшивши обсяг виробництва тільки на третину, скоротили інвестиції на 81,2% і опинилися на останньому місці. Сфери будівництва, транспорту і зв"язку товарообороту також залишилися з мізерними обсягами інвестицій. Дещо кращою є ситуація в житловому і соціальному будівництві.

І все це - порівняно з показниками 1990р.. Коли ж врахувати, що і в базовому році інвестиційна активність уже була значною мірою " замороженою ", то такі бурхливі темпи спаду довели її до критичного стану, що тільки прискорило небувало високі темпи старіння фондів. У 1995р. обсяг капіталовкладень підприємств усіх форм власності скоротився ( проти рівня 1994р.) ще на 35%. Саміж основні фонди, замість ефективного функціонування у виробничих процесах, здебільшого, або простоюють, або - під виглядом приватизації - розбазарюються за безцінь і навіть розкрадаються, що посилює руйнування еконоіки підприємств і країни.

По-друге. Досить парадоксально виявляється тенденція до структурних змін в інвестиційних процесах. Ті галузі, що роблять найістотніший вклад до народного добробуту, найбільше втрачають і свою частку в структурі загальних інвестицій і свою частку в структурі загальних інвестицій. У 1990р. сільське господарство мало цю частку на рівні 21,4%, а в 1994р. - всього 9.9%, будівництво - відповідно, 3,5% і 1,7%, сфера товарообороту - 2,8% і 1,5%, транспорт і зв"язок - 9,6% і 6,9%. Тим часом зросла питома вага вкладень у промисловість (з 34,5% до 45,4%), але й тут вони направлялися не в першочерговий розвиток легкої та харчової промисловості, не в 1сферу АПК, не в пошуки і видобування нових джерел, енергорнсурсів, не в новітні технології, а переважно в традиційні галузі важкої промисловості. Це свідчення недостатньо зваженої інвестиційної та структурної політики перехідного періоду.

По-третє. На жаль, і в 1995р. процес скорочень нагромаджень та інвестицій не приинився. Помітного пожвавлення інвестиційної діяльності в галузях товаровиробництва не спостерігалося. Це свідчення того, що подолати кризові явища не вдалося. Залучаючи до бюджету майже всі прибутки тих, хто більше працює і виробляє, держава тим самим позбавляє їх економічних можливостей для розширеного відтворення і оновлення товаровиробництва а також матеріальних стимулів для наступного розвитку. Водночас ті, хто менше вносить або нічого не вносить до держбюджету, одержуючи з нього кошти на підтримку, теж не заінтересовані ефективно працювати, а очікують бюджетних подачок. Тому в ринковому реформуванні така фінансова політика має бути докорінно перебудована. Без цього не можливе й ефективне структурне реформування.

Слід зрозуміти : якщо немає вагомого приросту товарної маси, неінфляційних доходів і нагромаджень, то й бракує надійних джерел справжньої активізації інвестиційної діяльності. Без неї ж паралізується розширене відтворення. Це аксіома економічного розвитку. Економіка порапляє до своєрідного " зачарованого кола ", розірвати яке можна різними шляхами.Найдоступнішим з них є ринкове реформування виключно створювального типу, з одночасним удосконаленням системи організації товаровиробництва, піднесення продуктивності та інтенсивності праці, а також поліпшення всіх якісних параметрів, не зважаючи на технологічну досконалість. Інакше кажучи, треба розпочинати з негайного використання якнайближчих резервів діючого виробництва, з наведенням належного порядку, мотивації, дисципліни і культури праці та комерційної діяльності як початкового імпульсу до приросту доходів та інвестиційних нагромаджень для наступного, кардинального технологічного оновлення. Це, безумовно, тягне за собою жорсткий режим економії, контроль за поточними виробничими і оборотними затратами (собівартістю) та капітальними вкладеннями, вивільнення з підприємств надлишків робочої сили в умовах високоорганізованого виробництва, закриття частини зайвих структур і збанкрутілих підприємств. Усе це відповідно загострює соціальну напруженість, вимагає активізації роботи ринку праці, здійснення науково обгрунтованих соціальних програм, своєасної перекваліфікації і відкриття нових робочих місць - з тим, щоб запобігти масовому безробіттю. Але ж з посиленням руйнування цей етап стає неминучим, і його слід проходити якомога швидше.