Франчайзинг

На основі вищевикладеного матеріалу, можна зробити висновок, що франчайзинг – це особлива форма організації бізнесу, що дозволяє розвиватися малим підприємствам та збільшує обсяги реалізації великих фірм за рахунок взаємодії таких двох типів суб’єктів. Такий взаємозв’язок великих і малих фірм дозволяє розширити збутову діяльність головної фірми в регіонах окремої країни чи за її межами, тобто на міжнародному рівні.

Фінансова підтримка у формі франчайзингу користується широкою попу¬лярністю в США, Канаді, Західній Європі, Японії, в країнах Карибського й Тихоокеанського басейнів.

Зародився франчайзинг у США наприкінці ХІХ ст., коли компанія „Зінгер”, немаючи достатньої суми коштів для наймання комівояжерів, вирішила продати право на торгівлю її товаром іншим компаніям. У Росії цю систему започаткувала науково-виробнича компанія „Дока” у 1990 році. Щодо України, то слід зазначити, що в нас на даний момент налічується більше 190 діючих франчайзингових компанії і понад дві тисячі франчайзі.

Необхідність франчайзингу в Україні зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво, неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами і таке інше. Проте, вирішуючи ці проблеми, застосування франчайзингу має і ряд негативних моментів, які слід враховувати при прийнятті управлінських та стратегічних рішень на кожному підприємстві. Так, одним із суттєвих недоліків є недобросовісне ставлення до угоди франчайзингу дрібних фірм (франчайзі), тобто різного роду спроби зекономити на технології виробництва. Крім того, досить важко постійно контролювати діяльність франчайзі, адже є ймовірність того, що малі фірми можуть зіпсувати репутацію франчайзера.Таким чином, усе це слід брати до уваги для прийняття управлінських рішень, а також враховувати вплив даного економічного явища на економіку окремої країни та суб’єктів господарювання зокрема.

Іншим важливим моментом є вибір типу франчайзингу, що залежить від конкретних умов та ситуацій, адже кожен тип характеризується своїми особливостями застосування.

Найбільш ефективним, на мою думку, для підприємств України є діловий франчайзинг, що передбачає надання дозволу франчайзі не тільки реалізовувати, але й виробляти продукцію материнської компанії, використовуючи при цьому її торгову марку. Хоча, через недосконалість цієї системи, у нас більш поширеним є виробничий франчайзинг, що передбачає дозвіл франчайзі лише на виробництво продукції франчайзера.

Яскравим прикладом використання в Україні регіонального франчайзингу є співпраця з італійською фірмою „Benetton”, а також субфранчайзингу – з компанією „Михаил Воронин”. На жаль, за розвитком правового поля у нас переважають законодавчо непідкріплені відносини з цього приводу, так як Закон України „Про франчайзинг” так і не було прийнято. Тобто в цій сфері існує ще багато не доопрацювань, а отже необхідно більш глибше та детальніше вивчати це економічне явище.

Отже, під час написання даного реферату, я розглянув історію розвитку і виникнення франчайзингу, його суть та особливості кожного із типів взаємодії малого та великого бізнесу у формі франчайзингу.

Список використаних джерел:

1. Господарський кодекс України – прийнятий 16.01.2003р. К.: Парламентське видавництво, 2003 – 192 с.

2. Цивільний кодекс України – прийнятий 16.01.2003р. К.: Кондор,

2003 – 400 с.

3. Ґудзь О., Кохановська О. Договір франчайзингу: світовий досвід 1 і перспективи розвитку в Україні. - Людина і політика. - 2003. - №1, - С. 129-136.

4. Бедринець М. Д. Франчайзинг: світовий досвід і перспективи розвитку в Україні. – Фінанси України. -2001.- №2.- С. 96- 104.

5. Манів З.О., Луцький І. М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.:Знання, 2004. – 580 с.