Торговельно-посередницька діяльність в Україні. Природа і перспективи розвитку
На мал. №1 показано, яким чином досягається економія засобів виробника, коли він користується послугами посередників. В частині А показано три виробника, які використовують прямий маркетинг для продажу своєї продукції трьом споживачам. Така система пропонує девять різних контактів виробників із споживачами. В частині Б показано, як три виробника діють через одного дистрибютора, який взаємодіє із трьома споживачами. Ця схема пропонує всього шість контактів. Таким чином, посередники значно зменшують об’єм роботи, яку необхідно виконати як виробникам, так і споживачам.
З економічної точки зору, задача торгових посередників—трансформувати асортимент продукції, що випускається виробниками, в асортимент товарів, необхідних споживачам. Виробники у великій кількості випускають обмежений асортимент продукції, а споживачам необхідний широкий асортимент товарів в невеликій кількості. Виконуючи функції канала розподілу, посе-редники закуповують у багатьох виробників велику кількість товарів. Після цього вони подрібнюють цю партію товарів на більш менші частини, що включають у себе весь асортимент продукції, необхідний для споживача. Таким чином, посередники відіграють велику роль у встановленні співвідношення між попитом та пропозицією.
2. Сутність торговельно-посередницької діяльності.
2.1 Торговельне посередництво як особливий вид підприємницької діяльності на ринку товарів та послуг.
Торговельно-посередницька діяльність — явище доволі поширене на міжнародних і внутрішніх ринках. В таких країнах, як Великобританія, США, Японія, Німеччина, Швеція на частку посередників приходиться до половини обороту товарів та послуг .В Україні торговельно-посередницька діяльність розвивається досить суперечливо: з одного боку— лібералізація торговлі, розширення зовнішньоекономічних зв’язків , роздрібле-ність і віддаленість постачальників і покупців , ускладнення комерційних операцій об’єктивно потребують прискореного формування інституту торгових посередників як елементу інфраструктури товарного ринку ; з іншого— нерозробленість нормативної бази, низький професійний рівень посередників,загальне недовір’я стримують процес формування посередницьких структур , заганяє їх діяльність в “тінь” .
В зв’язку з цим особливої актуальності набувають питання сутності змісту посередництва в умовах національної економіки, форми проявлення , а також механізму регулювання торговельно-посередницької діяльності.
Сутність торгового посередництва у нас , нажаль , трактується вузько і не зовсім правильно. Це поняття зводиться до здійснення угод суб’єктами від імені і за рахунок третьої особи. Насправді ж його потрібно розглядати як підприємницьку діяльність юридичних або фізичних осіб по забезпеченню комерційних операцій або як стадію обороту товарів та послуг. При цьому посередники здійснюють угоди як від імені і за рахунок замовника , так і від свого імені.
Торговельно-посередницька діяльність має ряд особливостей:
представляючи виробників, експортерів, покупців, посередники
здійснюють за їхнім дорученням як юридичні, так і фактичні дії;
посередники не тільки здійснюють угоди,а часто і фінансують їх, надають послуги , беруть на себе ризик;
посередники здійснюють угоди і представляють інтереси замовника;
угоди здійснюються на договірній основі.
Таким чином,торговельне посередництво виступає особливим видом підприємницької діяльності на ринку товарів та послуг. Державний класифікатор України(введений Держстандартом України з 01.07.97.р) також відносить торговельне посередництво до окремих видів економічної діяльності у сфері обігу, яка має виражений підприємницький характер.
Торговельне посередництво— обов’язковий елемент ринку. Фірми використовують посередників для найбільш кваліфікованого забезпечення зручності придбання продукції за факторами часу, місця, форми і власності; зниження витрат на реалізацію продукції або здійснення операцій з матеріально-технічного забезпечення виробництва; зниження рівня запасів готової продукції або необхідних матеріально-технічних ресурсів; зменшення кількості постачально-збутових операцій; кращого контактування зі споживачами або постачальниками— банками, транспортними, складськими, експедиторськими, страховими фірмами, іншими суб’єктами сфери товарного обігу; досягнення високої оперативності реакції на зміни ринкової кон’юнктури; підвищення ступеня конкурентоспроможності товарів; забезпечення доступу до первинної ринкової інформації.