Амортизація основних засобів та нематеріальних активів
Метод зменшення залишкової вартості характерний тим же: з часом амортизаційні відрахування мають тенденцію до зменшення. Його використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.
Бухгалтер опинився між двома вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції за неправильне ведення бухгалтерського обліку.
Зазначений документ, хоча і був досить деталізований, все ж таки встановлював єдині норми амортизації для основних засобів, використовуваних підприємствами різних галузей народного господарства в різних умовах і, зрозуміло, не враховував особливості експлуатації кожного об'єкта окремо. Звідси невідповідність даних бухгалтерського обліку (а також фінансової звітності) до реального стану основних засобів.
З цієї точки зору П(С)БО 7 внесло позитивні нововведення до порядку визначення амортизаційних відрахувань.Зазначимо, що згідно з п. 4 П(С)БО 7 під терміном корисного використання (експлуатації) розуміється очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх застосуванням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).
Термін корисного використання основних засобів визначається керівництвом підприємства самостійно з урахуванням економічної доцільності. Іншими словами, керівництво підприємства при придбанні основних засобів може самостійно встановити термін їх корисного використання з урахуванням умов та інтенсивності експлуатації, морального зносу, інших факторів. Така самостійність цілком виправдана: для кожного підприємства перелічені фактори будуть різні, тому і термін експлуатації одного і того ж об'єкта основних засобів на різних підприємствах буде відрізнятися. Саме ця самостійність і засмутила багатьох бухгалтерів, котрі звикли відображати кожну операцію виключно згідно з нормативними документами.
Бухгалтер опинився між двома вогнями: з одного боку, самостійне визначення терміну корисного використання об'єкта основних засобів передбачає значну свободу дій, з іншого боку, при явно перекрученому визначенні цього терміну податкові органи можуть застосувати штрафні санкції за неправильне ведення бухгалтерського обліку.
Тому питання щодо правомірного визначення терміну експлуатації того чи іншого об'єкта основних засобів досить актуальне.
На нашу думку, вибір того чи іншого способу визначення терміну корисного використання має бути визначено в обліковій політиці підприємства, оформленій відповідним наказом.
Що стосується безпосередньо методики визначення терміну корисного використання, то, на нашу думку, можливе застосування декількох варіантів (при цьому на практиці не виключена можливість їх комбінування).
Перший варіант ґрунтується на накопиченому досвіді підприємства при експлуатації подібних активів. Наприклад, якщо підприємство вже використовувало у своїй господарській діяльності певний об'єкт основних засобів, то вже є інформація про термін його корисної експлуатації і на її підставі можна встановити новий термін використання придбаного подібного об'єкта. Цей спосіб прямо передбачено пунктом 46 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби».
Бухгалтерам, які звикли щодо кожної операції посилатися на відповідний нормативний документ, можна запропонувати інший варіант, який, однак, можна назвати «кроком назад».
Як уже згадувалося, до 01.07.97 р. при нарахуванні амортизації підприємства керувались Єдиними нормами. В них досить докладно деталізовано групи та види основних засобів із зазначенням річної норми амортизації для кожного виду (хоча й не враховано особливості експлуатації окремого об'єкта). Враховуючи те, що в той час застосовувався прямолінійний метод нарахування амортизації, визначення терміну корисного використання не дуже складне: потрібно весь термін експлуатації, виражений у відсотках (100 %), поділити на встановлену норму (також виражену у відсотках). Наприклад, термін корисного використання меблів у готелях і господарських організаціях дорівнюватиме 100 % : 10 % = 10 років.