До проблем відносин власності в аграрній сфері України

Організаційно-правова форма КСП має ряд суттєвих недоліків, що й зумовлює необхідність змін. По-перше, це правова невизначеність майно¬вих відносин. Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" не передбачено установчого договору, що унеможливлює реєстрацію часток членів КСП у майні підприємства. Паї - це невизначена, аморфна величина, що вимагає уточнення як в абсолютному, так і у відносному ви¬раженні. По-друге, ст.9 зазначеного закону передбачає, що розмір майно¬вих паїв залежить від трудового внеску; відтак, частка працюючих у па¬йовому Фонді має постійно збільшуватись, а пенсіонерів - зменшуватися; це є нонсенсом у практиці майнових відносин. По-третє, вилучення майно¬вого і земельного паю тягне за собою виключення з членів КСП, а отже, і припинення трудових відносин. У поєднанні із залежністю майнового паю від трудового внеску ця обставина робить майнові і трудові відносини тісно пов'язаними між собою, що зумовлює іммобільність трудових ресур¬сів, знижує ефективність управління персоналом.

Перетворення КСП у господарські товариства або сільськогосподарсь¬кі виробничі кооперативи, навіть при збереженні колективної власності на землю, дозволяє усунути названі недоліки у майнових і трудових від¬носинах, удосконалити організаційно-правову форму підприємства. Ство¬рення приватно-орендних підприємств, з цієї точки зору, – питання спірне: практика засвідчує неврегульованість правових аспектів реорганізації, що в майбутньому може призвести до втрати колишніми членами КСП своїх майнових паїв.

Що стосується земельних відносин, то сьогодні однозначно віддати пріоритет приватній чи колективній власності не можна. Кожна з них має свої переваги і недоліки в існуючій системі соціально-економічних ві¬дносин.

На користь приватизації земельних ділянок членів КСП свідчать три важливих аспекти:

1) отримання ділянки у власність з визначенням її в натурі дає су¬б'єкту конституційні гарантії захисту права власності. Земля, що пере¬буває у колективній власності, може бути вилучена в рахунок погашення боргів у разі нестачі майна, коли підприємство збанкротувало (Земельний Кодекс, ст.43, ч.5);

2) згідно із Земельним Кодексом (ст.5) право розпорядження земель¬ною ділянкою настає лише після виходу з членів КСП і вилучення земель¬ної ділянки в натурі. Це стосується також оренди землі (передати в орен¬ду можна лише приватизовану земельну ділянку, а не частку (пай) в зе¬мельному масиві підприємства);

3) власність на земельну ділянку надає селянам право вимоги оренд¬ної плати. В разі незадовільного розміру плати селянин може не підпи¬сувати договір оренди. Стосовно земельних часток (паїв) гарантії такого права відсутні.

Таким чином, без приватизації земельних ділянок не можуть отримати належного розвитку ні ринок землі, ні орендні відносини. Проблематич¬ним залишається і соціальний захист власників сертифікатів з точки зо¬ру отримання плати за земельні паї. Проте на сучасному етапі визначати приватизацію земельних ділянок як обов'язковий елемент реструктуриза¬ції підприємств, очевидно, було б помилкою. Аналіз здійснюваних в Украї¬ні проектів та перспектив розвитку земельних відносин переконує у не¬обхідності виваженого підходу в цьому питанні.Проблемною є також оплата вартості послуг землевпорядних організа¬цій з визначенням земельних ділянок у натурі. Станом на 1 січня 1999 року в Україні налічувалося близько 20 підприємств, де здійснено пере¬дачу землі у приватну власність кожному їх члену. Це підприємства, вклю¬чені до проекту згаданої фірми "Ронко", яка здійснює свою роботу кош¬том міжнародних фінансових організацій. Самостійно це здійснити підприємство неспроможне: приватизація ділянки розміром 3-5 га коштує 200 грн. і більше, при кількості членів КСП 600- 1000 чол. оплата стає непосильною. Слід зауважити, що частка пенсіонерів КСП становить 40-50% і більше, а ті, хто працює, у більшості господарств не от¬римують зарплату по року-півтора. Та дорожнеча землевпорядних робіт - це не єдина проблема КСП.

Передача земельних ділянок у приватну власність окремим громадянам за умови збереження колективних форм господарювання роз’єднує суб'єк¬та власності і суб’єкта господарювання. Оцінка цього явища не може бути однозначною. З розвитком орендних відносин, а у подальшому - і рин¬ку землі, така "конфронтація" власників землі і суб’єктів господарюван¬ня може мати позитивні наслідки: на фоні конкуренції між орендарями (фермерами колективними підприємствами і т. ін.) створяться передумови для підвищення ефективності використання земельних угідь, зростання орендної плати за землю. Водночас відлучення підприємств - господарюючих суб’єктів від власності на землю позбавить їх можливості використовувати землю під заставу. Окремі автори пропонують використовува¬ти як альтернативу заставу врожаю [2]. Така пропозиція, безумовно, заслуго¬вує на увагу, але штучно обмежувати ринок застави землі, який може на¬бути розвитку з прийняттям закону про іпотеку, не слід.