Поняття ринку праці, його елементи і функції. Регулювання зайнятості населення. Заробітна плата в ринкових умовах та її регулювання

Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:

-підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфіковану підготовку;

-утримувати сім`ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;

-підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури

і виконувати обов’язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.

Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.

Ринок праці виконує такі функції:

•узгоджує економічні інтереси суб’єктів трудових відносин;

•забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

•підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицію;

•впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу тощо.

Основними суб’єктами ринку праці є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець – покупець цього товару.

Суб’єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками – держава, профспілки і спілки роботодавців.

Держава як суб’єкт ринку праці виконує такі функції: соціально-економічну, пов’язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулювання робочих місць у всіх секторах економіки; законодавчу, пов’язану з розробленням основних юридичних норм і правил; регулювання ринку праці непрямими методами; захист прав суб’єктів ринку праці.

Регулювання зайнятості населення

Ринок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дійової системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпів і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятості населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкуренто-спроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має ґрунтуватися на:

•забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

•сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;