Функції ринку і їх реалізація в Україні

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58% підприємств є державними, в Ізраїлі 64% валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40% працюючих, у Швейцарії 65% власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35%.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду, Швейцарія – на четвертому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора економічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80% суспільного продукту.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.Поширене гасло “повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей” – не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілено в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами, прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика проводиться по відношенню до міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого – призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде в розряд безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в “стихійному режимі”, самопливом – не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні змішана економіка, що ґрунтується на різних формах власності, домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він – невід’ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обґрунтовані правові засади.