Винагорода за користування інтелектуальною власністю
Винагорода за користування інтелектуальною власністю
Підходи до винагороди (ціни) за користування інтелектуальною власністю змінювалися в ході розвитку ліцензійної торгівлі. Якщо в 50-х і на початку 60-х років нинішнього століття ліцензування розглядалось як другорядна підприємницька діяльність, а винагоро¬да вважалась “додатковим заробітком”, відповідно і ціна часто визначалася за суб'єктивними критеріями продавця. В міру все більшого входження інтелектуальної власності у ринок почала проявлятися невідповідність такого підходу до такої форми влас¬ності, як товару. З'явилась потреба узагальнити існуючі й розро¬бити нові методи винагороди. У 60-ті - на початку 70-х років з'явилася велика кількість публікацій на цю тему. І в наш час про¬довжуються дискусії щодо теоретичних основ вартості, ціни твор¬чої продукції, економічної суті ліцензування тощо.
Винагорода (ціна) за використання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, - найбільш складний момент відносин між продавцем і покупцем. Існуюча міжнародна практика визначення вартості винаходу, промислового зразка, ноу-хау тощо дає такі форми винагороди:
1. Пряма грошова винагорода. Це може бути:
а) виплата твердої суми - коли нарахована сума повинна бути виплачена зразу повністю або за певний проміжок часу;
б) роялті - коли відбуваються повторні виплати нарахованої суми в залежності від отриманих результатів (обсягу продукції, послуг, розміру прибутку);
в) гонорар, тобто винагорода за послуги, які надають спеціа¬лісти зі сфери інтелектуальної власності;
г) авторський гонорар, який отримує автор твору літератури, мистецтва та іншого об'єкта авторського права.
2. Опосередкована грошова винагорода і_негрошова винагорода. Це можуть бути:
а) доходи від операцій, пов'язаних з ліцензіями;
б) дивіденди, якщо ліцензіар бере фінансову участь у підпри¬ємстві ліцензіата;
в) прийняття заходів щодо зміни вартості чи розподілу затрат, наприклад, затрат на підтримку чи захист прав на винахід або товарний знак;
г) отримання інформації про ринок, що допоможе вигідніше пре дати інтелектуальну власність;
ґ) передача ліцензіару акцій, інших цінних паперів, а також відправлення на адресу ліцензіара товарів, у т.ч. товарів за ліцензією та іншого.
Практика зарубіжних фірм свідчить, що вони не розголошують прийоми і методи розрахунку винагород. Окремі спеціалісти навіть не рекомендують використовувати формули для встановлення розрахункової ціни об'єкта інтелектуальної власності.
Розглянемо детальніше механізм виплати прямих грошових винагород.
Виплата твердої суми винагороди використовується, як правило, в тих випадках, коли фірма-покупець мало відома на ринку, і є сумніви, чи вдасться їй налагодити успішний випуск і комерційну реалізацію винаходу, розробки і т. ін. Такий платіж може бути використаний, якщо вкрай важко проконтролювати обсяг випущеної за ліцензією продукції. У цьому випадку ліцензіар може просто не отримати необхідних для роз¬рахунків даних.
Тверді платежі можуть бути присутні в більшості ліцензійних контрактів, але їх розміри, як показує практика, складають в середньому І0-20 % загальної ціни ліцензії. Вони є своєрідним авансом, який виплачується ліцензіару після передачі ліцензіату, наприклад, технічної документа-ції тощо.