Загальні економічні основи товарного виробництва, його еволюція

23--

34-1

В даному прикладі три селянські господарства виробляють м'ясо (припустимо, яловичину) з різною індивідуальною вартістю від 2 до 4 гривень за 1 кг. Але на ринку яловичина продаватиметься за суспільною або ринковою вартістю (3 гривні за 1 кг). Тоді перший виробник одержить 1 гривню надприбутку на кожному кілограмі, тобто позитивну різницю між суспільною і індивідуальною вартістю яловичини (4-3=+1). В цьому селянському господарстві індивідуальна вартість яловичини нижче за суспільну тому, що продуктивність праці вище за середньосуспільний рівень : ліпші корми, передова агротехніка, сумлінніше працівники.

Третє селянське господарство має від'ємну різницю між суспільною та індивідуальною вартістю (3-4=-1), тобто воно працює збитково, має збитки 1 гривня на кожному кілограмі м'яса, тому що в ньому продуктивність праці нижче за середньосуспільний рівень : гірші корми, відстала агротехніка, недбалі працівники. Цьому господарству загрожує розорення, якщо воно не вживе негайних ефективних заходів з підвищення продуктивності праці.

Другий виробник посідає “золоту середину”, але й він мусить потурбуватися про підвищення продуктивності праці, щоби не опинится у третій групі виробників.

Перший виробник, щоби зберегти можливість одержання надприбутку, має підтримувати високий рівень продуктивності праці.

Отже, “закон вартості в умовах ринку невблаганно диференціює виробників за доходами, за їх добробутом, поділяючи їх на бідних та багатих, на підприємців і найманих робітників” [2;36].

4. Еволюція товарного виробництва.

Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику “Україна і світ”, характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу нате, що “широкого розмаху набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво” [3,16]. Щодо нашої країни, то тут вже “на початку ХІІІ ст. з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж” [3,71]. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.

Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється у відповідності до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці - подетального виготовлення складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація - виробництво декількох товарів.

Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаровиробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник - це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду - тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне.

Є.Ф.Борісов зауважує, що “виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власностіЯка утруднює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва” [1;106].