Основні напрями сучасної економічної теорії

Основні напрями сучасної економічної теорії

Неокласична економічна теорія. В останній третині ХІХ ст. з розвитком внутрішніх економічних і соціальних суперечностей капіталізму починається перехід цього способу виробництва у свою вищу і водночас низхідну стадію розвитку, що характеризується передусім виникненням монополій і активним втручанням держави у розвиток економіки, її одержавленням. Ця стадія неоднозначно тлумачилася представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

Всю сукупність течій, шкіл західної економічної думки можна умовно згрупувати в такі три основні напрями:

1) неокласична економічна теорія;

2) інституціонально-соціологічний напрям, або інституціоналізм;

3) кейнсіанство.

Об'єкт дослідження неокласичної економічної теорії - поведінка Homo economicus - «людини економічної», що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій дохід, звести до мінімуму затрати (чи зусилля). Ця теорія виникла в 70-ті роки ХІХ ст. Її засновники - відомі австрійські економісти К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, англійський науковець У.Джевонс і швейцарський економіст Л.Вальрас та ін.

Згідно з концепцією «граничної корисності» вартість є результатом виробничої діяльності, в ході якої кожний з виробничих факторів (праця, земля, капітал) вносять свій весок в її утворення, а величина вартості вимірюється граничною корисністю одного з цих факторів при незмінній величині двох інших.

Монетаризм (англ. мoney - гроші) - економічна теорія, згідно з якою грошова маса в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. У США. Його лідер - глава чіказької школи політичної економії М.Фрідмен - виступає проти активного і широкомасштабного втручання держави в економіку, проти державних заходів стимулювання попиту. На його думку, державне регулювання економіки малоефективне через затримки між зміною грошових показників і реальних факторів виробництва, тому його слід замінити автоматичним приростом грошової маси в обігу.

Інституціоналізм (лат. institutum - установа) - один із напрямів західної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відносинами (відносинами власності), рушійною силою визнавав психологічні, соціально-правові фактори. Засновниками інституціоналізму були американські науковці Т.Веблен, Д.Коммонс, У.Гамільтон, англійський економіст А.Гобсон та ін. Т.Веблен, наприклад розглядав життя людини як боротьбу за існування, а значить процес відбору і пристосування. Аналогічною, на думку інституціоналістів, у процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Самі інститути є особливими формами життя ( в тому числі господарського), людських зв'язків і відносин, що мають сталий характер, формують у суспільстві духовні якості та властивості. У свою чергу, інститути є також важливими факторами відбору.

Найпрогресивнішими ідеями прихильників сучасного інституціоналізму є необхідність участі трудящих у власності та управлінні виробництвом, надання їм соціальних гарантій, а влади - гуманітарній інтелігенції. Заслуговують на увагу також їхні думки про еколого-економічне виживання людства.

Кейнсианство та його еволюція. Кейнсіанство - один із провідних напрямів сучасної економічної теорії. Назву отримав від імені всесвітньо відомого англійського економіста Дж.Кейнса (1883-1946), який найбільш повно усвідомлював, що без активного втручання держави в розвиток соціально-економічних процесів, без істотного розширення функцій держави капіталізм неспроможний надалі існувати, неможливо “уникнути повного руйнування існуючих економічних форм”. Кейнс одним із перших у західній економічній науці обгрунтував макроекономічний підхід до аналізу соціально-економічних процесів, оперуючи такими глобальними категоріями, як національний доход, сукупні інвестиції, споживання, зайнятість, нагромадження і т.ін. Ці категорії він розглядав у їх взаємодії та функціональних зв'язках.