Суть поняття виробництва, його складові
Нематеріальне виробництво - це сфера суспільного виробниц¬тва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор¬гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо¬ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.
Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля¬ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажі¬мо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство¬рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів - матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підпи¬сання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матері¬ального виробництва.
Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, переве¬зення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.
Матеріальне виробництво - це вирішальна сфера людської діяль¬ності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематері¬ального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у роз¬винених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.
Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробниц¬тва засобів виробництва, важкої промисловості.
Проте, як показує досвід розвинених кра'ш, безумовне слідуван¬ня переважному зростанню засобів виробництва порівняно з вироб¬ництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найви¬щих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас наба¬гато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі - електроенергетику, чорну металургію, паливну про¬мисловість - припадає в середньому 20 відсотків промислового ви¬робництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.
В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енер¬гоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 1996 р. порівняно з 1990 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості - у 2, чорної металургії - у 2 рази. При цьому частка продук¬ції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості - у 5 разів і у 1996 р. становила всього 2,1 відсотка.
Зазначимо, що у повоєнний період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес інду¬стріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсот¬ків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, харак¬терним було швидке збільшення споживання сировини і палива, фор¬мування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переоб¬тяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 від¬сотків всієї економіки, що в 4-5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. З загально¬го обсягу продукції машинобудування понад 60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх асигнувань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя частина усіх працівників добувних і обробних галузей народного господарства працювали безпосередньо в інтересах оборони країни. Все це спот¬ворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона пра¬цювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.
Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом роз¬витку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали перехо¬дити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інте¬лектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові тех¬нології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослід¬ницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).