Трудові відносини, сутність і структура
Ми не поділяємо позицію В.П.Корнієнка щодо сутності трудових відносин, вважаємо, що він штучно обмежує їх простір і буття системою продуктивних сил. Справді, одна підсистема трудових відносин - організаційно-технологічна (робітник А передає деталь робітнику Б) - є складовою продуктивних сил і розглядається в контексті так званого процесу праці, який складається з трьох елементів: самої праці, засобів праці, створених людиною (засоби праці і предмети праці) та землі (природних ресурсів).
Перший елемент - сама праця людини як цілеспрямована і доцільна її діяльність, що спрямована на відокремлення речі від природи, на пристосування її до потреб людей. Дії людини тоді стають працею, коли вони свідомо спрямована на досягнення поставленої мети, коли їх результатом є корисний для людини матеріальний продукт, послуга чи духовне благо.
Другий елемент праці - земля (з економічної точки зору до неї належать й інші природні ресурси, які залучаються до процесу праці), яка споконвіку постачає людині їжу, готові засоби до життя, існує без всякої участі з боку людини як загальний предмет і засіб людської праці.
Третім елементом доцільної діяльності людини як продуктивної сили є засоби виробництва - засоби праці і предмети праці, створені людиною. При цьому механічні засоби праці (машини, верстати, прилади тощо) у своїй сукупності, за висловом К.Маркса, становлять кісткову і мускульну силу виробництва, характеризують відмінні ознаки певної епохи суспільного виробництва [7, 182].
Таким чином, продуктивні сили складаються із суб'єктивних і предметних елементів. Крім того, до елементів продуктивних сил економісти включають і техніко-організаційні (технологічні) відносини. “Технологічні відносини, - пише В.К.Врублевський, - виникають між працівниками в результаті послідовності і взаємозалежності виробничих функцій, виконуваних ними в процесі праці, тобто в результаті функціонального поділу праці, узятого зі сторони виробничих факторів” [4, 17-18]. Ця сторона трудових відносин є складовою продуктивних сил і характеризує зміст праці. Зміст праці відображає рівень розвитку особистого моменту - робочої сили та речових елементів продуктивних сил. Від рівня розвитку засобів виробництва і робочої сили залежить склад і структура трудових операцій, професійний склад працівників, види праці (проста і складна, ручна і механізована, легка і важка праця і т. ін.).
Удосконалення засобів праці, техніки і технології виробництва, підвищення рівня вмілості та майстерності працівників підносять зміст праці, разом з тим і рівень розвитку самого працівника, збагачують сутність людини та її продуктивну силу. Збагачена людина - як робітник, інженер, вчений, менеджер, підприємець - збагачує свою зовнішню силу - засоби праці, а в їх системі - знаряддя праці, що забезпечує зростання продуктивності сукупної праці та обсягів суспільного продукту для задоволення потреб людей.
Організаційно-технологічні трудові відносини є змістовною складовою трудових відносин взагалі. Вони є базою соціально-економічних відносин, або, як їх ще називають, - суспільної форми праці. У даному випадку мова йде про ту систему трудових відносин, яка є складовою економічних відносин, в тому числі її соціально-економічної підсистеми. Такий теоретичний підхід до визначення праці в системі суспільного виробництва відображає його троїсту природу: змістову (як елементу продуктивних сил), суспільну (як економічну форму праці) і соціально-психологічну (як наявність надбудовних елементів у трудових відносинах людей). У нашому дослідженні увага концентрується на аналізі суспільно-економічних трудових відносин, оскільки ставиться завдання розкрити їх найважливіші складові.Трудові відносини політична економія розглядає як складне системне явище. У них містяться такі елементи: наймана праця, експлуатація праці, приватний характер праці, вільна праця, колективна праця, асоційована праця, абстрактна праця, суспільна праця, загальна праця, суспільна кооперація праці, соціалістична праця тощо.
У системі цих категорій трудових відносин вагоме місце займає відчуження праці.
Деякі політекономи доводять необхідність замість терміна “соціально-економічні трудові відносини” (або просто “трудові відносини”) уживати термін “суспільна форма праці” (або “характер праці”). Так, про суспільну форму праці, а не про трудові відносини, пишуть А.Д.Смирнов, Л.М.Бєлов, І.А.Ягодкіна, П.В.Томчук. Наприклад, П.В.Томчук вважає, що суспільна форма праці - економічні відносини між людьми в безпосередньому виробництві з приводу їх участі в суспільній праці [7, 47]. У цій фразі містяться тавтологічні суперечності, які полягають в тому, що “суспільна форма праці” є економічним відношенням між людьми… “у суспільній праці”. Такий спосіб визначення суспільної форми праці є невдалим, йому бракує ясності.
Деякі економісти, на наш погляд, суспільну форму праці трактують занадто широко. “… Економічною формою праці, - пишеться в одній колективній монографії, - можуть бути тільки виробничі відносини, тобто відносини між людьми, що виникають у безпосередньому виробництві, розподілі, обміні і споживані матеріальних благ” [9, 12]. Ці автори вважають, що, наприклад, “проблема відносин власності на засоби виробництва” є суспільною формою процесу праці” [там само]. Що ж стосується сутності суспільної форми самої праці, то автори зрозумілої відповіді не дають.