Основні етапи розвитку економічної теорії

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої як «неморальної». У центрі уваги меркантич лістів опиняється саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язку між господарськими явища» ми, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал, ї

Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Навіть сам термін «меркантилізм», що виник у XVII ст., походить від італійського слова «mercante» — купець. Метод дослідження мер¬кантилістів — збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто вони прямують від конкретного до абстракт¬ного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки. Відтак меркантилісти не створили й не могли створити розгорнутої теорії капіталізму, не визначили його законів і категорій, а присвятили свою діяльність суто практичним питанням економічної політики.Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єди¬ну, цілісну, наукову теорію, яку вчитель міг викласти учневі. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті спра¬ви, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупніс¬тю практичних господарських заходів європейських держав у XVI — XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики — купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирі¬шували конкретні економічні питання, формулювання яких зде¬більшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так на¬зивали тоді ці праці).

Кількість авторів-меркантилістів та їхніх праць надзвичайно ве¬лика. Тільки в Англії до 1764 р., за підрахунками одного з англійсь¬ких істориків, було оприлюднено понад дві тисячі таких економіч¬них памфлетів. Проте детальне їх вивчення протягом XVIII— XX ст. дало змогу виявити певну спільність теоретичних поглядів меркан¬тилістів. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні поло¬ження. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство — це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утво¬рюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г — Г' — гроші, що породжують гроші, — такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на ду¬мку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багат¬ства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, ба¬ланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше ку¬пувати в іноземців і більше їм продавати (проте щодо розуміння активного балансу погляди ранніх та пізніх меркантилістів дуже рі¬знилися).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий мерканти¬лізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошо¬вого балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого ви¬трачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночас¬ною забороною їх вивезення.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою піз¬нішого меркантилізму. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи — заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збіль¬шення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, вста¬новлення високого імпортного мита, зниження позичкового процен¬та — неодноразово впроваджувалися, наприклад в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. Монетаризм виявився економічно без¬плідним, на ньому надто сильно позначалися вплив іще напівнату¬рального господарства, міська регламентація торгівлі та грошового обігу, орієнтована на самодостатність економіки кожного міста.У другій половині XVI ст. система монетарного меркантиліз¬му змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що до¬сягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо Сєрра в Італії. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового саль¬до, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розши¬рювалося мореплавство. На перший план висувалася політика про¬текціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систе¬му митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з ві¬тчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переро¬бити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизня¬них товарів.