внутрішня торгівля

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2004 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

На магазинну торгівлю припадає 63,7 % від загального обсягу продажу споживчих товарів на внутрішньому ринку України.

Для зменшення "тіньового" сектора у сфері торгівлі необхідно вдосконалювати фінансову систему, скоротити державне втручання в підприємницьку діяльність, сприяти обов'язковому декларуванню доходів та майна громадянами на основі ідентифікаційних кодів, а також вести облік витрат громадян.

Структуру внутрішньої та зовнішньої торгівлі України за основними групами товарів можна представити за допомогою діаграм (див. рис. 1.1, 1.2).

Рисунок 1.1

Структура внутрішньої торгівлі України по основних групам товарів (1980-2001 рр.)

Рисунок 1.2

Частка основних товарів в експорті-імпорті України у 1980 – 2001 рр.

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

2.1. Історичні передумови розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. Наприклад, розвиток гірничодобувної промисловості можливий лише за наявності у регіоні корисних копалин; бавовнярство потребує достатньої річної суми додатних температур; верстатобудування може здійснюватися у регіонах з розвинутою промисловістю (споживач продукції) та за наявності значного контингенту висококваліфікованої робочої сили; виробництво товарів широкого вжитку – за умов місткого внутрішнього ринку, зумовленого порівняно високою щільністю населення та певною його купівельною спроможністю тощо[4].До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого процесу, зумовлені науково-технічним прогресом, рівнем територіального поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої торгівлі на території сучасної України сягає найдавніщих часів. За часів Київської Русі та існування Володимиро-Волинського і Галицько-Волинського князівств територія знаходилась на перехресті європейських торгових шляхів, що сприяло розвитку господарства і суспільно-політичних відносин. В цю епоху виникає ряд міст ( Володимир-Волинський, Луцьк, Турійськ, Ратне, Олика, Камінь-Каширський, Перемиль та ін.), які відіграли значну роль у посиленні економічних, торговельних та культурних зв’язків з народами Західної і Східної Європи.

В центрі великих поселень були розташовані городища, які виконували не тільки оборонні чи адміністративні функції, а й відігравали значну роль у торгівлі. Про розвиток тогочасної торгівлі свідчать численні скарби монет, знайдених в різних районах України. Їх характер вказує на зв’язки волинян з Прибалтикою, Західною Європою, Північним Причорномор’ям. Через Південну Волинь в Х ст. проходив головний торговельний шлях, що з’єднував Русь-Україну із Західною Європою. Він вів з Києва на Краків, Прагу, Регенсбург. Хутра, мед та віск були найважливішими товарами України її торгівлі з іншими країнами.

Прийняття християнства у 988 році призвело до значних змін у суспільному житті русів, в тому числі й в соціально-економічній сфері. З’явилися нові міста, швидко розвивалися старі, будувалися храми, монастирі. Подальший розвиток старих і нових ремесел сприяв розширенню внутрішньої і зовнішньої торгівлі.