“ Сутність і методи фінансової політики держави.”
Звідси очевидно, що першочерговим завданням розвитку фінансової системи в Україні є нарощування фінансового потенціалу банківської системи створення групи потужних банків. На це повинні бути спрямовані всі зусилля органів законодавчої та виконавчої влади
Найскладніші проблеми України пов’язані із розвитком фінансового ринку. Українська фондова біржа має досить обмежені обороти. Нині більш-менш активно проводяться операції з державними цінними паперами. Торгівля корпоративними цінними паперами перебуває на вкрай низькому рівні.
Дуже важливо створити насичений ринок цих паперів адже саме він, на нашу думку, може відіграти роль пускового механізму для всебічного розвитку фінансової системи України.
4.Перспективи фінансової стабілізації.Цілком очевидно, що навіть за умови вибору оптимальної стратегії й тактики будь-яке масштабне перетворення економічних відносин не може не супроводжуватися певним падінням виробництва. Високе зростання цін — феномен, що властивий багатьом країнам у період економічних і політичних ускладнень і катаклізмів. Однак інфляційні струси не завжди супроводжувалися різким спадом виробництва. Так, наприклад, у Німеччині в період гіперінфляції в 1922 р. при зростанні цін більш як у 42 рази виробництво продукції підвищилося на 1 1,7%. Більш сучасний приклад з інфляції в Латинській Америці: у 1983 р в Аргентині темп інфляції становив 344%, приріст ВВП — 2,8%, у 1984 р. відповідно 627% і 2,6%. У Перу в 1991 р. при інфляції 410% приріст ВВП дорівнював 2,6%.
Розгорнуті програми ринкових перетворень були здійснені у Польщі з початку 1990 р , у Чехословаччині, Угорщині, Болгарії і Румунії– у січні-квітні 1991 р., в Росії - у січні 1992 р Спад виробництва почався на рік чи два раніше. Болгарія, Румунія та Угорщина переживали рецесію уже в 1989 р., а в Чехословаччині та Росії — спад з 1990 р.
Сьогодні в економіці України порушено міжгалузевий баланс між попитом і пропозицією: поряд із швидким падінням внутрішнього попиту на засоби виробництва спостерігається зниження купівельної спроможності населення. Останніми роками перерозподіл робочої сили не супроводжувався перерозподілом капіталу і фінансових ресурсів. З одного боку, Україна переживала небувалі шоки пропозиції за критичним імпортом, з другого — не були прийняті політичні рішення щодо активної зміни структури форм власності. Уряд не розпочав процесу реорганізації підприємств, який мав би стати го-ловною передумовою створення системи ефективної економіки. Для цього необхідно було вже на початку реформації економіки зменшити податковий тиск, упорядкувати фінансові потоки, поступово звільняючи підприємства від усіх витрат за соціальною інфраструктурою, яка має бути у віданні державного і муніципального секторів економіки, а також розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств. Податкова реформа також має передбачати поступове перенесення податкового навантаження на доходи громадян у процесі зростання особистих доходів населення. Це складний процес, він буде проходити у непростих економічних, політичних і соціальних умовах, але його необхідно впроваджувати як основний регулятор і стимулятор трансформації суспільства.
Дефіцит консолідованого державного бюджету України у 1999—1996рр. становив відповідно 10,2%, 30,3%, 10,4% , 9,1%, 6% і 4% від ВВП. Як і в інших східноєвропейських країнах, складність макроекономічного аналізу бюджетного дефіциту полягає у тому, що ці дані не відображають дефіциту фінансових ресурсів держави повною мірою тому, що бюджет характеризує видатки і доходи держави у поточному періоді і не відображає перехідні борги минулих років. Наприклад, зобов'язаннями держави є видані на пільгових умовах кредити державним підприємствам державними банками за вказівкою уряду Ці кредити не відображені у бюджеті. В результаті частка боргів держави у ВНП (валовому національному продукті) постійно зростає.
Одночасно бюджетний дефіцит, як і інші, так би мовити, "від'ємні" економічні категорії - інфляція, криза, банкрутство, безробіття тощо, є складовими елементами будь-якої економічної системи. Це своєрідні античастки, об'єктивні діалектичні протилежності, без яких ринкова система перестала б бути життєздатною і певним чином саморегульованою. Об'єктивність цих категорій означає, що їх не можна повністю ліквідувати ніякими постановами чи указами. Треба визнавати реальний факт існування бюджетного дефіциту і навчитись опановувати його, тобто пізнавати і компенсувати відповідно до його природи. Маніпуляції з дефіцитом (зниження офіційного і приховування перехідного) призводять лише до поглиблення фінансової кризи.
На сьогодні в Україні у реальній економіці державний і приватний сектори мають однакову питому вагу, тому виникає необхідність проведення бюджетної реформи. Заходи бюджетної реформи повинні спрямовуватись на використання бюджетних інструментів для скорочення системи субсидій і стимулювання інвестицій, а також на раціоналізацію бюджетного режиму щодо міжнародної торгівлі та змін у політиці обмінного курсу. Для підвищення дієвості прогресивних змін у системі податкового регулювання необхідно терміново впроваджувати всі інші елементи фінансової і стабілізаційної політики: досконало обгрунтувати обсяги фінансових ресурсів держави і за кожним напрямком бюджетної системи зробити інвентаризацію витрат, змінити підходи до соціальної політики щодо підтримки лише малозабезпечених верств населення, ліквідувати субсидування виробничої сфери через державні фінанси, розбудувати нову структуру банківської системи.