“Економічної теорії”

З огляду на складність генетичної природи суспільного поділу праці його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить розмаїття основних трактовок суспільного поділу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є:

складовою частиною виробничих сил суспільства;

технологічною формою існування виробничих сил;підсистемою економічних відносин суспільного виробництва;

формою організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин;

способом функціонування економічних виробничих відносин.

Принциповими для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, суспільний поділ праці - це комплексна категорія, яка пов'язує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці.

Комплексний підхід до аналізу місця поділу праці в системі суспільного виробництва веде до розуміння того, що суспільний поділ праці як одна з фундаментальних економічних категорій належить до "стикових" категорій, які включають у себе елементи і продуктивних сил, і економічних виробничих відносин.

Розвиток суспільного поділу праці за будь-яких соціально-економічних умов означає постійну наявність стійких особливостей у змісті і характері різних видів праці й окремих виробничих процесів. Поділена праця виступає як сукупність видів спеціалізованої конкретної праці, кожен із яких має певні техніко-економічні ознаки.

До основних ознак, що зумовлюють розбіжності у змісті та характері праці окремого конкретного виду, належать: певні знаряддя праці, які використовують у виробничому процесі; певні предмети праці, на які спрямовані дії виробника; специфічна технологія виробничого процесу; кваліфікація і професійна підготовка працівника; визначений результат виробничого процесу. Комбінація цих ознак формує стійкі галузеві особливості, що відрізняють, наприклад, працю шахтаря від праці будівельника чи хлібороба.

Аналіз системи техніко-економічних ознак, спеціалізованої в масштабах суспільного виробництва праці, показує, що вони є й ознаками процесу виробництва. Через єдність цих ознак розкриваються специфіка змісту, характеру і результату виробничого процесу, його технічний рівень і ступінь прогресивності.

Отже, з одного боку, їх якісний стан стосовно конкретної сфери виробничої діяльності є комплексною характеристикою ступеня її розвинутості. Зміна якісних ознак виробничого процесу є рушійною силою розвитку суспільного поділу праці, його кількісної та якісної динаміки.

З другого боку, розвиток суспільного поділу праці стимулюється природною диференціацією суспільних потреб. Перший історичний поділ праці (відокремлення скотарства від землеробства) відбувся завдяки розвиткові виробничого досвіду членів общин та появі принципово нових видів засобів праці, а головне - нових потреб.

Поступово разом із появою металевих знарядь праці, винаходом технології металообробки і підвищенням продуктивності праці формувалися передумови для другого великого поділу праці - відокремлення ремісництва. Виникнення гончарного виробництва, ткацтва, ковальського ремесла дало поштовх розвитку промисловості в цілому і швидко розширило сферу регулярного товарного обігу. Як наслідок, торгівля стала самостійною сферою господарювання, а купецтво відокремилося в самостійну професійну групу. Перехід від простої кооперації через мануфактуру до машинного будівництва супроводжувався революційними структурними змінами в організації безпосереднього і суспільного виробництва, різким піднесенням продуктивності праці, загальної ефективності економіки.

Суспільний поділ праці може бути класифікований за вертикальними рівнями народногосподарської структури; основними організаційно-економічними формами реалізації; сферами суспільного виробництва; видами.