“ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ”
У зв'язку з цим постає цілком природне питання: у чому смисл І процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?
Структурна складність відносин власності визначає багатоаспектність процесу її історичного розвитку.
Власність характеризує спосіб взаємодії людини з природою.
Визначити сутність еволюційного розвитку відносин власності можна лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Кожний новий, вищий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися, виходячи з якісних змін у способі взаємодії людини з природою, характері присвоєння засобів та результатів її праці в інте¬ресах розвитку багатства особистості. З цих позицій має аналізува¬тись і розвиток різних форм власності, конкретно історична су¬купність яких визначає структуру і зміст виробничих відносин того чи іншого суспільства. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися з позицій закладених у її структурі можливостей ство¬рення з урахуванням рівня розвитку продуктивної сили праці люди¬ни, оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу цілям Та інтересам її всебічного розвитку.
ІНДИВІДУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ВИХІДНА ЛАНКА ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ
Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи.
Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.
У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила І її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею люди¬ни набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто при¬родні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об'єкт її індиві¬дуальної власності.
Отже, специфічність продуктивної сили праці як об'єкта інди¬відуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною лан¬кою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.
Цим зумовлюється виключне право кожної людини не тільки вільно користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою, ви¬користовувати її цінності у власних інтересах.Індивідуальна власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці як з історичної, так і логічної точки зору характери¬зує сутнісну основу власності взагалі, її якісну природу, те, без чого відносини власності взагалі не існують. Водночас у цій інтерпре¬тації відносини власності ще не розглядаються у органічній єдності змісту і форми. Тут ще відсутні ті ланцюги, які пов'язують власність з усією системою економічних відносин, на основі якої вона реалі¬зується. На цьому рівні власність розглядається поза специфічними характеристиками, як «річ у собі».
Суспільна природа особи, структурним елементом якої є індиві¬дуальна власність, конституюється лише у процесі продуктивної праці людини.
Індивідуальна власність людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона фор¬мується і реалізує себе лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності характеризується як вияв одного з фундамен¬тальних законів економічної теорії.
Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень економічної теорії — положення про трудовий характер власності та як наслідок цього об'єктивну обумовленість поєднання в одній особі працівника і власника; по-друге — виключне право кожного працівника на присвоєння, користування і розпоря¬дження результатами своєї праці.
Дія економічного закону, який характеризує тотожність праці та власності, визначає загальноцивілізаційну логіку розвитку виробничого процесу, його підпорядкування безпосереднім інтере¬сам виробника і власника. Однак у цьому разі йдеться лише про за¬гальний стрижень еволюційного процесу, який на кожному історич¬ному етапі розвитку має своє специфічне втілення. Останнє реалі¬зується через процес формоутворення власності. Тому говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку історії можна лише, проаналізувавши всю сукупність функціональних форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.