“Особливості державної підтримки аграрного сектора в Україні”
Значного поширення в розвинутих країнах світу набула оренда — тимчасове надання землі за плату капіталісту — орендарю або селянину працівникові, який не наймає робочої сили. Наприклад, у Франції орендується більше половини земель, в Англії — близько 40%. У США понад третина сільськогосподарських угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1—2 роки і за виконання договору продовжується.
Різновид оренди — сімейна оренда” за якої глава сім'ї передає свою ділянку землі в оренду за певну плату одному з членів. У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15—20% всієї орендної землі.
Особливістю аграрних відносин у деяких розвинутих країнах світу є об'єднання сімейних ферм у сільськогосподарські корпорації. Наприклад, у США у такі корпорації об'єдналися близько 90% сімейних ферм, а 95% корпорацій включають до 10 ферм.
Еволюційний (поступовий) шлях розвитку аграрних відносин колишнього СРСР перервала насильницька колективізація, результатом якої стало масове створення колгоспів і радгоспів. Селянські господарства були ліквідовані, а найпрацездатніша і найздібніша (а тому й найзаможніша) частина селян потрапила в розряд куркулів (тобто експлуататорів) і була репресована.
При створенні колгоспів і радгоспів відбувалося насильницьке усуспільнення засобів праці, худоби тощо. Не бажаючи вступами у колгоспи, селяни масово різали худобу. Тому кількість коней з 1929 по 1935 рр. скоротилася з 32,6 млн. до 14,9 млн., приблизно у 2 рази зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, припинилося зростання валової продукції сільського господарства.
У наступні десятиліття більшість колгоспів і радгоспів були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації, відбувалося волюнтариське витіснення різних форм власності, насамперед приватної, штучно фабрикувалися дві форми власності — колективна і державна.
Насправді колективна форма власності в сільському господарстві була квазіколективною, одержавленою, управління нею здійснювалося адміністративно-командними методами, впродовж кількох десятиліть через механізм “ножиць цін” (завищених на продукцію промисловості і занижених на сільськогосподарську) весь додатковий і значна частка необхідного продукту вилучалися з села. Внаслідок такого пограбування селян зростало відчуження сільськогосподарських працівників від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до праці тощо. Крім того, проводилася політика прискореного зменшення колгоспів і збільшення кількості радгоспів.
Після розпаду СРСР перед незалежними державами постало питання про шляхи радикальної перебудови аграрних відносин.
2. Аналіз радикальних перетвореннь у відносинах власності та АПК
Аграрні реформи в сільському господарстві.
На початку 1991 р. в Україні налічувалося 8,5 тис. колгоспів і 2,7 тис. радгоспів. У них було зосереджено 95% ріллі, вироблялося 75% валової сільськогосподарської продукції. На одне господарство припадало близько 4 тис. га сільськогосподарських угідь.
За час економічної кризи сільське господарство України, як й інших країн колишнього СРСР та Східної Європи, зазнало значних збитків. Так, в Естонії валовий продукт сільського господарства в 1993 р. скоротився на 50% порівняно з 1989 р., у Словаччині — на 74%. В Україні за 1991—1995 рр. обсяги виробництва продукції тваринництва скоротилися на 45%, молока — на 30%, яєць — на 42%, бавовни — більш як у 2 рази. За обсягом виробництва багатьох видів сільськогосподарської продукції наша держава виявилася відкинутою майже на 40 років назад.Головна причина аграрної кризи в Україні — насамперед порушення закону вартості в сільському господарстві. Це означає відсутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і на промислові товари для аграрного виробництва. У багатьох розвинутих країнах світу існує така форма державного регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, як паритетні ціни. Наприклад, у США в законодавчому порядку держава встановила таке співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію і цін на товари і послуги, які купують фермери, яке існувало у 1910-1914 рр. Але в Україні в 1991-1996 рр. ціни на промислові товари, що їх купує село, зросли у 288 тисяч разів, а на сільськогосподарську продукцію — лише в 60 тисяч разів. Внаслідок цього сільськогосподарські підприємства втратили кілька квдрлн. крб. З 1990 по 1995 рр. витрати на мінеральні добрива зросли у 84 тис., пально-мастильні матеріали — у 55 тис., електроенергія — у ЗО тис., запасні частини і ремонтні матеріали — у 25 тисяч разів. Щоб купити, скажімо, зернозбиральний комбайн, колгосп повинен продати нині майже 400 т зерна, а в 1960—1970 рр. — лише 50 т. Крім того, із кожної заробленої гривні держава у формі податків вилучає 87 копійок.