“Еволюція теорії державного регулювання.Економічний дирижизм”
Еволюція теорії державного регулювання.
Економічний дирижизм.
Теорія державного регулювання бере свій початок ще в період середньовіччя, коли для заохочення тих чи інших виробництв або ремесел надавались пільги в оподаткуванні. Але у ті далекі часи використання податкових важелів як інструментів впливу на економічне життя мало спорадичний характер.
Меркантилісти були першою школою, яка у своїй теоретичній системі відвела податкам суттєву роль, як інструменту впливу держави на економіку. Згідно з їхньою теорією, держава повинна стимулювати надходження золота в країну, що забезпечить їй стабільне положення в світі, а її громадянам - достойний рівень життя. Представники цієї течії вважали, що податки є тим інструментом, за допомогою якого можна одночасно досягнути двох цілей - поповнити державну скарбницю шляхом оподаткування імпортних товарів, а також підтримати вітчизняного товаровиробника, що, в свою чергу, також сприятиме нагромадженню золота в країні, позитивному торговельному балансу.
Однак до середини ХІХ ст. держава мало втручалася в господарське життя, а фірми не могли впливати на основні параметри ринку. У кожній галузі функціонували тисячі дрібних і середніх виробників, взаємозв’язок між якими здійснювався через ринок у вигляді конкуренції. За таких умов ринковий механізм регулював розподіл ресурсів, територіальні пропорції, ув’язував між собою вартісні пропорції, окремі фази відтворювального процесу. Економічна могутність фірм була ще недостатньою, щоб впливати на макроекономічні процеси, а економічна роль держави зводилася до функцій «нічного сторожа», тобто охоронця власності. Отже, економісти піднімали питання регулювання економікою, бо в цьому не було потреби.
Однак в останній третині ХІХ ст. в економіці передових країн відбуваються глибокі зміни. Галузеве виробництво зосереджується в руках все меншої кількості фірм, зокрема, в таких нових галузях, як автомобільна, нафтова та деякі інші. Скорочення або припинення виробництва такою фірмою уже серйозно впливає на всю національну економіку. За таких умов механізм державного регулювання, в якому задіяні винятково базові елементи - ціни, попит та пропозиція, втрачає здатність державної координації. Ринкове регулювання повинно доповнюватися регулюванням фірм, а також посиленням втручання державного сектора в господарське життя до такого висновку прийшли деякі економісти цього періоду.
Великі фірми можуть впливати на основні параметри ринку, що відображається в теоріях монополії та олігополії. Ці крупні фірми підривають великою мірою функціонування ринкового механізму. У той час зміцнюють свої позиції профспілки, які обмежують ринковий механізм у визначені заробітної плати. У результаті посилюється розбалансованість економіки, що проявляється в поглибленні циклічних коливань, збільшенні кількості банкрутств, посиленням інфляційних тенденцій. Особливо руйнівною став спад 1929-33 рр., який увійшов в історію під назвою Великої депресії. Ця криза підтвердила, що ринкова економіка сама по собі не може забезпечити економічну рівновагу. Слід зазначити, що однією із передумов становлення теорій державного регулювання був успіх економічної системи Радянського Союзу (який виконав перший п’ятирічний план).
В цих умовах виникає необхідність зрозуміти і розкрити закономірності капіталізму і запропонувати практичні рекомендації, які забезпечать його розвитку. Пошук різноманітних варіантів державного контролю над економікою - особливість буржуазної політекономії ХХ ст. З’являється напрям у економічній теорії, що об’єднує прихильників регульованої економіки, цей напрям отримав назву ЕКОНОМІЧНИЙ ДИРИЖИЗМ. Слід зазначити, що сутність дирижизму як напрямку економічної науки полягає у обгрунтуванні необхідності використання різних засобів (уряду, права, вартості, ціни,..) для державного контролю над економікою. Дирижисти одні із перших виступили з ідеєю державного регулювання і в теоретичному аспекті підготовили відповідну платформу для кейнсіанства.
Рамки дирижизму визначити важко, розквіт припав на 20-30-ті роки ХХ ст. Дирижизм ніколи не був однорідним, а його представників не завжди можна об’єднати достатньо конкретним колом ідей. Оскільки, вони виступають в широкому діапазоні гіпотез, оцінок, ідей, Отже, дирижизм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Об’єднують дирижистів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії.Ці обставин, що дирижисти виступали з критикою попередньої буржуазної економіки за аналіз капіталізму в статиці, а не в динаміці, з критикою ідей “гармонії інтересів” і “ринкової рівноваги”, позитивно характеризує методологію дирижизму і вказує на присутність елементів “соціального критизму”. У процесі критики статичного характеру традиційної політекономії дирижисти висунули необхідність історичного підходу в економічному аналізі. Така позиція об’єктивно обумовлена закономірностями розвитку капіталізму, а саме усуспільненням виробництва та посиленням ролі уряду в економіці. Критикували буржуазну економіку за те, що вона перетворилась на науку про багатство. Критичне начало, притаманне дирижистам, наміри дослідити рушійні сили економічного розвитку породжували в дирижистів певний інтерес до марксизму. Проте дирижизм в цілому, на всіх його етапах розвитку виступає проти визначення капіталізму як експлуататорського суспільного ладу, проти марксистської теорії історичного прогресу через класову боротьбу й соціальну революцію. Дирижисти не шкодують чорної фарби, щоб змалювати негативні риси капіталізму. Критикували класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попити та пропозиції і не торкаються інших проблем. Вони критикують магнатів фінансового капіталу за неробство, називають їх “бездіяльним класом”. Економіка для дирижистів - це економіка “регульованого капіталізму”, “адміністративного капіталізму”, або, як інколи висловлюються, “розумного капіталізму”. Ці характеристики зв’язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. На їх думку державне регулювання з використанням фінансів, грошового обігу, кредиту не тільки врегульовує економічний розвиток, але і запобігає циклічним коливанням. Державне регулювання в змозі розв’язати суспільні суперечності капіталізму.