Інфляція та антиінфляційні заходи
У моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції обмежене зростання грошової маси в кінцевому підсумку відновлює стабільність цін. Однак ніхто не може гарантувати, що повернення до стабільних цін стане швидким і безболісним. Наприклад, інфляційна спіраль початку 90-х років в українській економіці супроводжувалася досить значним спадом виробництва. Так, якщо ціни тут з 1991 по 1993 р. зросли більше як у 5000 разів, то випуск промислової продукції скоротився майже на 40 %. З'ясовується, що припинення інфляційних процесів обходиться для економічної системи так дорого, що кращою економічною політикою у цьому випадку є та, яка не дає процесам розгорнутися в повну силу.
1.6.Спіраль “зарплата-ціни”Інфляцію затрат з певною мірою наближення можна назвати спіраллю “зарплата-ціни”. Коли, припустимо, в економіці відбувається загальне підвищення цін, то стає неминучим падіння реальних доходів зайнятих. Для того щоб принаймні зберегти незмінним їхній добробут, потрібно підвищити їм грошові доходи, однак при цьому збільшити витрати виробництва, які чинять зростаючий тиск на ціни. Подорожчання товарів і послуг зумовлює черговий перегляд ставок заробітної плати і т.п. Розкручується інфляційна спіраль, до того ж кожним новим витком її зупинити все важче.
Отже, з одного боку, населення зовсім не причетне до виникнення інфляції, має право розраховувати на максимальне відшкодування нанесених нею збитків; з іншого боку, повна компенсація, очевидно, призведе до того, що на повну потужність запрацює механізм інфляції витрат, а це викличе новий скачок цін і відповідно зниження добробуту. Іншими словами, якщо сьогодні підприємці і держава підвищать грошові доходи населенню, то завтра, ймовірно, воно відчує ще сильніший інфляційний удар.
Йдеться про одну із найскладніших проблем сучасної економіки, для розв'язання якої досі не знайдено найкращого рішення. Якщо в економіці розгортається відкритий інфляційний процес, то поява спіралі “зарплата-ціни” неминуча. Врятувати свої доходи від інфляції затрат вже не можна, так само як і знайти винного, точно встановити, хто саме (профспілки чи підприємці) розкрутили інфляційну спіраль. Проте інтенсивність інфляційного процесу, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. У цій ситуації головне – не допустити неконтрольованого, стрибкоподібного прискорення інфляції витрат, здатного зруйнувати економіку й одночасно звести до мінімуму неминучі втрати споживачів.
Одній лише державі таку проблему розв'язати важко. Потрібна суспільна злагода, розуміння того, що інфляція витрат завдає шкоди всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою, має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетних видатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету, розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює в бюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.
Зайняті у виробничому, особливо недержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинні отримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказати профспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальність і тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати. Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захистити інтереси трудівників. Адже висуваючи непомірно високі економічно безвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасово полегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, що своїми діями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційних затрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становище людей, які довірили їм турботу про свій добробут.
З цього погляду становище в українській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутій ринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації, то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі дії профспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вони вимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостей економіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецьких шахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). І ситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців і почнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляції витрат.
Назрілою проблемою є і демонополізація ринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці, а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднання починають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, і уряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидше зорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.
2.Причини інфляції