Товар і його властивості

ПЛАН

І.Характеристика товарного виробництва

ІІ.Властивості товару

1.Споживна вартість товару

2.Вартість

ІІІ.Економічні закони і категорії товарного виробництва

IV.Теорії вартості

Характеристика товарного виробництва

Осмислення сучасних економічних проблем через призму світо¬вого досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і рин¬кових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринко¬вої трансформації економіки України. Суспільство знає два основних типи організації економіки: на¬туральне господарство і товарне господарство. Їм відповідають дві основні форми господарювання: натуральна і товарна. Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом тривалого часу, було нату¬ральне господарство, за якого продукти праці як результат вироб¬ництва використовувались для задоволення особистих потреб без¬посередніх виробників і членів їх родин, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, племені, патріархальної сім'ї, общини тощо як різновидів. В основному натуральну форму госпо¬дарювання мали й великі маєтки традиційного типу. Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, роз'єднаністю, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. Тому прогрес у розвитку продуктивних сил і суспільства був дуже повільним. Усі зв'язки натурального господарства обумовлені лише особливостями процесу праці та виконання тих чи інших операцій у тісних межах окремих господарських одиниць. При цьому робоча сила позбав¬лена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. В натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді як прямі відносини між учасника¬ми створення благ. Продукти праці розподіляються безпосередньо. Вони без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.3 розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. Властиві йому гос¬подарська замкнутість, примітивність, відособленість, патріархаль¬ність, слабкість внутрішніх стимулів розвитку не відповідають по¬требам обміну продукцією між виробниками, який все більше поши¬рюється у зв'язку з зростанням продуктивності праці. Всезростаю-чий вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків в епоху піз¬нього Середньовіччя вже можна назвати революційним. Натураль¬не господарство перестало бути пануючим типом суспільного ви¬робництва, відбувся перехід до загального товарного господарства. Однак це ще не означало повного зникнення натурального гос¬подарства. Воно ще й сьогодні розповсюджене в країнах, що роз¬виваються. В середині XX ст. в їх натуральному і напівнатурально¬му виробництві було зайнято 50—60 відсотків населення. Деякі його прояви мають місце і в умовах розвинутої економіки (наприклад, натуральне підсобне господарство). В несприятливих для суспіль¬ства умовах (наприклад, війна, політика автаркії тощо) може з'яви¬тися тенденція до натуралізації виробництва. На зміну натуральному господарству прийшли товарне вироб¬ництво і заснована на ньому товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються для продажу на ринок. 1 овари виробляються з метою — задоволення потреЬ споживачів і надходять до них через викорис¬тання ринкових відносин. Звичайно, що при цьому господарюючий суб'єкт націлений на отримання вигоди. Така орієнтація виробниц¬тва зумовлює необхідність постійних економічних зв'язків між ви¬робниками та споживачами, економічну взаємозалежність їх, яка розпочинається з придбання засобів і предметів праці і закінчуєть¬ся реалізацією продукції чи послуг, та ін. Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товар¬ного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці. Безпосередньою причиною виникнення товарного виробництва є економічна відособленість товаровиробників. Вона нероздільно пов'язана з розвитком приватної власності на засоби виробництва та економічною і юридичною свободою виробника. Економічна відособленість товаровиробників — це таке стано¬вище, за якого вони самостійно вирішують питання господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використо¬вувати тощо. Вона передбачає самостійне розпорядження вироб¬леною продукцією, володіння нею, її відчуження і використання відповідно до власних інтересів. Тому економічне відособлення не¬віддільне від власності на засоби виробництва і вироблювану продукцію. На певному ступені суспільного поділу праці економічний зв'язок різних власників неминуче виступає у товарній формі. 3 економічною відособленістю товаровиробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність супереч¬ності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто грунтуючись на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господар¬ства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою час¬тину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробниц¬тва, товарне господарство характеризується постійним рухом упе¬ред.Товарне виробництво й обіг у своєму розвитку проходять дві стадії: нижчу — бартерне господарство, вищу — грошове госпо¬дарство. В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обмі¬няти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, засновано¬му на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру. Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать: суспільний поділ праці; економічна відособленість виробників; еквівалентність відносин; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; виз¬нання суспільного характеру праці через ринок; здійснення еконо¬мічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-про¬дажу; виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду; конкурен¬ція. Серед них також відкритість системи відносин, існування та¬ких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єк¬тивний характер, як і товарне виробництво та обіг. Специфіка товарного виробництва насамперед пов'язана з існу¬ванням різних його типів. По-перше, товарне виробництво поділя¬ється на просте і підприємницьке (тобто розвинуте, розширене). Просте товарне виробництво грунтується на особистій праці влас¬ників засобів виробництва і є вихідною формою товарного вироб¬ництва. Воно невелике за своїм обсягом, характеризується безпо¬середнім і добровільним поєднанням виробника з засобами вироб¬ництва, відсутністю купівлі-продажу робочої сили як товару. В товарній формі виступають лише речові фактори виробництва та го¬това продукція. Просте й підприємницьке товарне виробництво має як спільні риси, так і суттєві відмінності. Спільним є те, що вони існують за умови панування приватної власності на засоби виробництва, рин¬кової форми зв'язку між виробниками і споживачами, конкуренції між товаровиробниками тощо. Відмінності полягають у тому, що при простому товарному виробництві виробник і власник засобів виробництва і продуктів праці — це одна особа, тоді як при підпри¬ємницькому виробництві виробник відокремлений від засобів ви¬робництва і продуктів праці. В умовах простого товарного вироб¬ництва процес виробництва здійснюється на основі індивідуальної праці. Він спрямований на задоволення особистих потреб вироб¬ника та членів його сім'ї. Підприємницьке виробництво передбачає спільну працю найманих робітників заради прибутку власника гос¬подарства. Просте товарне виробництво засноване, як правило, на нескладній техніці, а підприємницьке — на великій машинній інду¬стрії, автоматизованих системах тощо. Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий ха¬рактер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства реміс¬ників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, поро¬джений вже існуючою економічною системою. Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший — із стабільною, другий — з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до дру¬гої половини XX ст. Історія другого типу розпочалась у другій поло¬вині XX ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали — чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин — бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостері¬гається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5—6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX—XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виник¬нення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть пере¬творилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої краї¬ни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинив¬шись до економічної системи, якій не властивий такий тип вироб¬ництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальни¬ми катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними. Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діа¬лектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою супереч¬ністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу сус¬пільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між кон¬кретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних супереч¬ностей товару і виявляється передусім у суперечності між спожив¬ною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення супереч¬ностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб лю¬дини — споживання. В різних суспільних системах зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв'язан¬ня суперечностей товарної форми пов'язано з пошуками найефек¬тивніших способів зв'язку між виробництвом і споживанням. Цей зв'язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер. Суперечності, втілені в товарі, розв'язуються тоді, коли товаро¬виробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність — грошову форму. Цим самим праця, витраче¬на товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність бла¬га "товару" визначає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару до¬сить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції. Перетворення споживної вартості в свою протилежність — вар¬тість здійснюється в процесі реалізації товарів на ринку через по¬середництво ціни — грошового вираження вартості, втіленої в то¬варі "праця". Власне через грошову форму розв'язуються супереч¬ності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільне необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виробляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень сус¬пільне необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто ви¬трат, які вважаються суспільне нормальними (типовими, пересіч¬ними) умовами виробництва, за яких створюється основна маса даного виду товару. Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості. Виробники товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільне необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами від¬шкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок — прибуток. В особливо спрятливих умовах працюють ті товарови¬робники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільне необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільне необхідни¬ми та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходять¬ся ті товаровиробники, які виробляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільне необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигід¬ним, товаровиробники розорюються. Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зрос¬тання прибутку — мета товаровиробників. Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим біль¬ший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці. Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворе¬ну форму її — ціну зумовлює відповідні, обов'язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості то¬варів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, рекла¬ми, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів - ці та інші вимоги постійно турбують виробника. Від нього вимага¬ються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері ви¬робництва та реалізації товарів. Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному вироб¬ництву, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку супе¬речностей товару є грошова форма вираження суспільне необхід¬них витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглиб¬ленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрак¬тною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуаль¬ною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар — золото, який почав виконувати функцію загального екві¬валента — грошей. Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно вияви¬лися в період великого машинного виробництва, коли створювала¬ся матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загаль¬ного характеру. Суперечності товару стали властивими товару "ро¬боча сила". Перетворення споживної вартості робочої сили як здат¬ності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага звер¬талась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов'язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залиша¬ється інший бік проблеми. Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія — працівника в соціальне активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. 3 цим пов'язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціальне орієнтова¬ного ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі місця, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару "робоча сила", розв'язання їх є важливими стимулами прискорен¬ня науково-технічного прогресу. Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення ба¬гатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавця¬ми та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов'язаний з певними со¬ціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно. Рушійні сили товарного виробництва спонукають виробника до безперервних якісних змін, тому системи господарювання, осно¬вою яких є товарне виробництво, виявилися найсприятливішими до використання досягнень науково-технічного прогресу.Властивості товару